Семенюк Станіслав

к.б.н., доцент кафедри екології та географії,

Державний університет

м. Херсон

Шейгас Ігор

к.с.-х.н., с.н.с., завідувач сектору мисливствознавства

ДП "СФ УкрНДІЛГА"

м. Цюрупинськ, Херсонська обл.

РИЗИКИ, ПОВ'ЯЗАНІ З МАЙБУТНІМ ПЕРЕСЕЛЕННЯМ ДИКИХ РАТИЧНИХ ТВАРИН НА ОСТРОВІ ДЖАРИЛГАЧ

          Співробітники ДП "СФ УкрНДІЛГА" ведуть фахові спостереження у ДП "Скадовське досвідне лісомисливське господарство", починаючи з 1991 р., тобто – 26-й рік подовж, а на сучасній території НПП (в т.ч. на острові Джарилгач), спільно з колегами Державного університету – з 2010 року. Ми були свідками процесу "ризикованої" інтродукції, на наших очах формувалася місцева острівна популяція оленя асканійського, започатковувалися та розвивалися популяції лані та муфлона, змінювалася міграційна фаза життєдіяльності багатьох видів перелітних птахів, що перетворило природну систему Джарилгача на складний фауністичний феномен півдня України.

            Починаючи з 1973 року, коли на острів Джарилгач були завезені перші 20 оленів з о. Бірючий, а згодом (1989 та 1993 рр.) – лань та муфлон, чисельність диких ратичних невпинно зростала. Стабільність новоствореного біоценотичного конгломерату популяцій крупних рослиноїдних тварин протягом всього періоду його існування досягалася, відповідно критеріям досвідного мисливського господарства: регулярним вилучення ратичних тварин (відловом, а також селекційним та трофейним відстрілом), жорстким контролем за чисельністю хижаків та виконанням комплексу біотехнічних заходів на території господарства. У разі відсутності такого контролю існувала (існує і нині) загроза перенаселення,  масових захворювань та епізоотій.

Загострення фауністичних ризиків на Джарилгачі почалося у період 2012-2013 років в умовах незатвердження лімітів на регулювання чисельності диких ссавців. Негатив посилився засухою, що скоротила запаси кормової бази острівних екосистем весною-влітку 2012 року. Індикатором цього скорочення став стан проективного вкриття Chrysopogon gryllus (золотобородника цикадового) на постійній пробній площі. Додаткову тривогу визвали результати епізоотичних обстежень території острова та клінічних  спостережень за тваринами в 2011-2012 роках спеціалістами Скадовського управління ветмедицини. Були зафіксовані анатомічні дефекти та хвороби кінцівок, очей, а також рогових утворень, генетичні аномалії, паразитарні захворювання у ланей та муфлонів. Зроблено висновок про перевищення оптимальної чисельності ратичних, що в подальшому може негативно впливати на стан популяцій диких тварин та епізоотичну ситуацію на острові вцілому.

         Утримання у стабільному стані, в жорстких напівпустельних степових біоценозах острівної території, обмеженої морем, переущільнених популяцій крупних рослиноїдних ратичних: оленя благородного (Cervus elaphus L. 1758), перевищення величини оптимальної чисельності, визначеної "Проектом організації та розвитку мисливського господарства" – у 1,6 рази; лані європейської (Cervus dama L. 1758) – у 1,9 рази; муфлона (вівці гірської) (Ovis ammon L. 1758) – у 4,1 рази, ризиковане та проблематичне, бо вимагає постійного контролю та значних господарських зусиль. Методом зниження пресу ратичних на острівні ценози, альтернативним мисливству, може стати переселення тварин на огороджену частину материкової території Парку.

Деякі ризики переселення. Не факт, що екологічно збалансовані в минулому природним відбором популяції сайгаків, верблюдів, куланів, оленів чи бабаків з шакалами та корсаками в зоні досліджень будуть оптимальними на теперішній час. Потрібно зважити на неминучу похибку, пов'язану з доволі різкими змінами клімату у регіоні, що призвело до змін кормової бази тварин та умов їх проживання. Першочергової уваги, як вид з найбільшим індексом загрози, потребує муфлон. Для цього агресивного виду з потужним репродуктивним потенціалом, характерні амплітудні перепади чисельності: за історичною довідкою, на сусідньому Бірючому його чисельність у 1976 році складала 10 особин. Згодом був пік росту у 987 (1992 р.) голів, а потім різке скорочення поголів'я до 27 особин узимку 1997-1998 рр., тобто за 20 років стадо зросло з одиничних особин до тисячі і знову скоротилося до одиниць [1].   

Можливими кандидатами на переселення мають бути степові (лісостепові) види антилоп, в тому числі – сайга (звичайна) (Saiga tatarica L. 1766). Але слід пам'ятати про деякі її видові фізіологічні особливості, зокрема схильність до епізоотій. Хронологія падіжу сайги у природному ареалі Казахстану: 1982, 1984, 1988, 1993, 1995, 2010, 2015 роки. Щоразу гинуло від 12 до 250-500 тисяч антилоп [2]. Таким переселенцем, імовірно, може виступити кулан (Eguus hemionus Pallas 1775), як аналог диких коней, древнім нащадком яких був тарпан (Eguus ferus ferus, або E. gmelini) – останнього дикого тарпана убили на території сучасної Херсонщини у 20-х роках ХХ століття [3].

          Для мінімізації ризиків стратегія переселення ратичних повинна виконуватися за наступними етапами: обстеження фактичного стану тварин на острові;  підбір та апробація життєздатності майбутніх видів-вселенців; вибір методів  виселення ссавців з острова та вселення "переселенців" на материк.

Література

1. Домнич В.И. Сравнительная оценка кормовой обеспеченности муфлона европейского на косе Бирючий остров и в зоологическом парке "Таврия" [Текст] / В.И. Домнич // Вестник Днепропетровского университета: Биология. Экология. – Вып. 11. –  Т. 1, 2003. –  С.121-125.

         2. Катастрофический падеж сайгаков в Центральной Азии [Электронний ресурс] / Флориан Киль. Координатор команды секретариатов ЮНЕП/КМВ и ЮНЕП/АЕВА, тел: +49 (0) 228 815 2451: florian.keil@unep.org. // Бонн-Астана, 28 мая 2015. – www.cms.int/en/legalinstrument/saiga-antelope.

         3. Сокур І.Т. Історичні зміни та використання фауни ссавців України [Текст] // І.Т. Сокур / К. – Видавництво АН УРСР, 1991. 84 с.