Головна » Статті » Конференція_2016_03_24-25 » Секція_1_Екологія_і_природокористування

ОСНОВИ ЛАНДШАФТНОГО ПІДХОДУ У ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННІ, ЯК СКЛАДОВА РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Макеєва Ольга

аспірант

Науковий керівник: д.с.-г.н., професор, Писаренко П.В.

Полтавська державна аграрна академія

м. Полтава

 

ОСНОВИ ЛАНДШАФТНОГО ПІДХОДУ У ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННІ, ЯК СКЛАДОВА РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

 

Взаємодія людини й природи - комплексна взаємодія антропогенних чинників на природу і природних чинників на здоров’я і господарство людини. В історичному процесі спочатку спостерігалось послаблення вплив природи на людство і підсилення впливу людства на середовище. Та згодом сили взаємодії ніби зрівноважились і будь-які зміни природи справляють сильний локальний, регіональний і глобальний вплив на людей і їх господарство. Найбільше загострення конфлікту між людством і природою спостерігається у XX ст. Причинами цього є інтенсивний розвиток науково-технічного прогресу та демографічний вибух у більшості країн, що розвиваються [1].

В наш час велика увага приділяється всьому екологічному: екологічно безпечна продукція, безвідходне виробництво, органічне землеробство. Та мало хто замислюється над тим, що потрібно йти від найменшого до глобального. І перш ніж запроваджувати нові технології, та робити нові відкриття, необхідно почати з охорони того, що ми маємо. В процесі своєї життєдіяльності ми проходимо різні своєрідні фази розвитку, на різних ділянках території, відповідно з різними потребами.

Негативний вплив є наслідком постійної необхідності задовольняти потреби людини і суспільства. Потреби бувають матеріальні та духовні. Матеріальні потреби сучасної людини в свою чергу складаються з двох    частин – природні та комфортні. Природні потреби – це біологічні потреби в їжі, воді, повітрі, житлі, притаманні усякій вищій тварині. Комфортні потреби – це додаткові до природних для покращення умов життя і праці людини. Витрати природних ресурсів на задоволення комфортних потреб значно перебільшують витрати на біологічні потреби людини [2].

Зазвичай екологічні проблеми пов’язані зі слабкою розробкою наукових принципів ефективного природокористування і управління природними ресурсами. Однак, очевидно, що для розробки шляхів оптимізації функціонування екосистем в умовах сільськогосподарського використання необхідно застосовувати дані з біорізноманіття і продуктивності [3].

Оцінювати структуру землекористування при розробці науково-обгрунтованих управлінських рішень слід не тільки по територіях адміністративних районів, а й в межах інших типів природно-територіальних комплексів, таких як природні ландшафти та річкові водозбірні басейни.

В останні роки в Україні відбувається трансформація землекористування.

Для сучасного етапу розвитку землекористування як науки характерним є зростання інтересу до використання ландшафтного підходу в дослідженнях. Це визначає створення максимально можливої екологічної різноманітності в інтенсивно використованих у сільському господарстві ландшафтах.

Оптимальна різноманітність ландшафтів забезпечується через раціональне зонування території, встановлення різних режимів використання земель у межах виділених зон: від повної консервації ландшафту через суворо регламентоване використання до обмеженої свободи землекористування.

На землях сільськогосподарського призначення відповідно до Закону України «Про охорону земель» здійснюється моніторинг ґрунтів, який включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок. При цьому, агрохімічна паспортизація орних земель повинна здійснюватися через кожні п’ять років, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень — через кожні п’ять—десять років. Суцільне ґрунтове обстеження повинно здійснюватися через кожні 20 років.

Головними напрямами рекультивації порушених земель визначено лісогосподарський, водогосподарський і рекреаційний. Передбачається завершити формування поліфункціональних лісомеліоративних систем, посилити протиерозійну стійкість агроландшафтів через комплексне застосування агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів.

Важливим напрямом сучасного землевпорядкування є посилення естетичної привабливості агроландшафтів для створення бездоганного природного життєвого середовища, розвитку рекреаційних можливостей сільської місцевості.

У зв’язку із суттєвим зменшенням можливостей для тривалого відпочинку й оздоровлення жителів міст, сільська місцевість має невичерпні рекреаційні резерви [4].

Тому актуальною є пропозиція запровадження моніторингу земельних ділянок та посилення естетичної привабливості агроландшафтів з метою внесення території до екологічної мережі, таким чином створюючи екологічну сітку та відповідно збільшуючи відсоток заповідності регіону, що є неодмінними аспектами раціонального природокористування.

 

Література

  1. Проблеми взаємодії суспільства і природи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.npu.edu.ua/
  2. Екологічні знання [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://lib.chdu.edu.ua/pdf/posibnuku/178/57.pdf
  3. Базилевич Н.И., Гребенщиков О.С., Тишков А.А. Географические закономерности структуры и функционирования экосистем. – М.: Наука, 1986. – 237 с.
  4. Альтернативне землеробство природи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oplib.ru/random/view/1169650
Категорія: Секція_1_Екологія_і_природокористування | Додав: Admin (23.03.2016)
Переглядів: 435
Всього коментарів: 0