Головна » Статті » Конференція_2016_03_24-25 » Секція_1_Екологія_і_природокористування

МЕТАПРЕДМЕТНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДИНИ

Пукас Іванна

аспірант

Науковий керівник: к.п.н., доцент Франчук Т.Й.

Кам’янець-Подільський національний університет

імені Івана Огієнка

м. Кам’янець-Подільський

 

МЕТАПРЕДМЕТНИЙ ПІДХІД В ОСВІТІ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДИНИ

 

Інтеграційні процеси в освітній сфері обумовлені, насамперед, пошуками альтернативи традиційному, інформаційно-репродуктивному, «предметному» навчанню, в основі якого лежить знаннєва парадигма, яка більшою мірою орієнтована на отримання знань про світ, природу, різні сфери наукового пошуку та життєдіяльності людини. Сучасна парадигма компетентнісного підходу в освіті визначає модель навчальної діяльності, за якою людина на різних рівнях освіти набуває компетенції, які трактуються як знання, вміння, сформовані на основі «Я-концепції», а тому інтегровані у її досвід і виступають основою її цінностей, свідомості, а відтак і життєдіяльності в цілому.

Зокрема, екологічні знання в системі компетентнісної освіти інтеріоризуються в екологічну культуру людини, обумовлюючи характер взаємовідносин «людина-природа», а відтак і рівень її екологічної культури, яка визначає її найвищі цінності, спосіб життєдіяльності, позицію в контексті відповідного природного середовища.

Компетентнісний підхід є альтернативою дробленню предметів відповідно до об’єктів наукового пізнання і передбачає формування відповідних компетенцій (екологічних у тому числі) на метапредметному (надпредметному) рівні, зберігаючи природні, об’єктивно існуючі зв’язки та взаємозалежності. Формування компетентностей передбачає загальнокультурний, загальноосвітній, особистісний розвиток суб’єкта навчання в цілісності, взаємозалежності складових. Принцип природовідповідності навчання, в основі якого – цілісність сприйняття світу, природи, професії стає свого роду механізмом протидії умовного поділу змісту освіти на предмети, інтегруючись у свідомості учня (студента, фахівця) у цілісні, особистісно детерміновані утворення типу: екологічне мислення, екологічна свідомість, екологічна культура та ін... Таким чином, метапредметний підхід у навчанні не є самоціллю, він програмує принципово інший тип навчання. Сутність метапредметного навчання також трактується дослідниками як оволодіння універсальними навчальними діями, тобто здатність суб'єкта до саморозвитку і самовдосконалення шляхом свідомого і активного присвоєння нового соціального досвіду, а також здатність самостійно засвоювати нові знання, формувати уміння і компетентності [1, 2]. Екологічна культура, що інтегрує знання, свідомість, мислення, визначає здатність людини вирішувати актуальні для неї проблеми, самостійно приймати адекватні конкретній ситуації рішення, конструктивно діяти відповідно до сформованих цінностей, життєвих позицій.

В контексті формування екологічної культури виділяється ядро змісту як необхідний комплекс знань, що формує фундамент ключових екологічних компетентностей. Ядро має системо твірну природу і передбачає подальше перманентне нарощування знань, умінь у відповідному особистісно орієнтованому контексті, актуалізуючи сфери самоосвітньої діяльності, особистісного саморозвитку.

Отож, метапредметність буде сприяти формуванню цілісного освітнього простору, який починається з макрорівня і стосується найближчого природного середовища людини, яке, в свою чергу, є одночасно об’єктом природоохоронної діяльності людини та суб’єктом підвищення її екологічної культури.

Цілісний освітній простір, метапредметність у його контексті визначають навчальний предмет природничого циклу як сегмент цілісності, а також визначають загальні для всіх педагогів підходи до формування екологічної культури учня, студента, дорослого в системі післядипломної освіти в комплексі цільового, змістового, технологічного, діагностичного компонентів. Екологічна освіта закономірно стає сферою самореалізації кожного, умовою реалізації екологічної культури в життєвому просторі, умовою перманентності та ефективності самоосвітньої діяльності, особистісного саморозвитку у зазначеному аспекті.

На основі вищезазначених позицій виділені головні умови реалізації метапредметного підходу в реалізації завдань екологічної освіти:

1. Системоутворююча, інтегруюча мета екологічної освіти має бути спільною у принципових позиціях для всіх рівнів та типів освітніх закладів і передбачати загальну логіку перманентного розвитку особистості, його екологічної культури, інтегруючи освітню та самоосвітню діяльність.

2. Формування цілісного освітнього простору (школи, ВНЗ, міста, регіону), який трактується як продуктивне поле для всіх рівнів та форм взаємодії суб’єктів освітньої діяльності, спрямованих на отримання загального для всіх результату – високого рівня екологічної культури особистості, що визначає тип та рівень її взаємовідносин з природнім середовищем.

3. Реалізація метапредметного підходу, що передбачає формування екологічної культури особистості за концентричним принципом на основі базового блоку особистісно орієнтованих цінностей, інтегруючи зміст освітньої діяльності, проектуючи рух від загального до конкретного (і навпаки).

 

Література

1. Васьківська Г. О. Метапредметний підхід у процесі формування системи знань про людину в старшокласників [Текст] / Г. О. Васьківська // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2013. – Вип. 3. – С. 70-74.

2. Зорина Л. Я. Дидактические аспекты естественнонаучного образования [Текст] // Л. Я.Зорина: монография. – М.: Изд-во РАО, 1993. – 163 с.

Категорія: Секція_1_Екологія_і_природокористування | Додав: Admin (23.03.2016)
Переглядів: 508
Всього коментарів: 0