Хом’як Марія

 старший науковий співробітник

Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН

с. Оброшино

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І ПОШИРЕННЯ ГРЯСТИЦІ ЗБІРНОЇ

В аграрному виробництві України є дві головні галузі — рослинництво і тваринництво і третя проміжна — кормовиробництво, яка у великих господарствах має свою специфіку, структуру, організаційно-економічні основи та ін. На рослинництво і кормовиробництво припадає близько 93 % орних земель в Україні, з них до 30 % відведено під кормові культури.

Велика увага приділяється кормовим культурам, а саме багаторічним травам, які мають важливе значення як у лучному, так і в польовому травосіянні. Серед багаторічних трав найбільш потенціальними можливостями відзначається грястиця збірна. Вона однаково цінна як для сінокісного, так і для пасовищного використання, більш врожайна в порівнянні із іншими травами. Разом з тим, високу продуктивність грястиці збірної можуть забезпечити тільки нові сучасні сорти з покращеними показниками продуктивності та правильний добір високопродуктивних видів і сортів [3] .

Грястиця збірна (Dactylis glomerata L.), або як її називають єжа, єжовник, плющиця, вівсюг, на німецькій і польській мовах - клубкова трава, на англійській, датській, голландській, швейцарській - псяча трава, в Америці її називають Orchard grass - садова трава відноситься до родини злакових Gramineae роду Dactylis. Вона утворює багаточисленні, добре облистяні стебла висотою 60-150 см. У гірських екотипів з Північного Кавказу і Алтаю висота стебел досягає 2-3 метрів. Вона належить до групи отавних трав. Отавність залежить, в першу чергу, від біологічних особливостей рослин. За даними Є.В.Нікітіної (Киргизія), отава скошена на сіно в фазі виходу в трубку на 5 см від поверхні ґрунту, за 30 днів відростає на 35-60 см, а через 50 днів - на 65-75 см, досягає колосіння і початку цвітіння. В сіні при скошуванні в фазі колосіння і в отавах міститься велика кількість поживних речовин і каротину (провітаміну А) [1, 2].  

Перші спогади про використання грястиці збірної зустрічаються в роботах Ф.К.Майера, П.Старогутського, Ф.Любанського, однак широке використання її у сільськогосподарській практиці відносять до початку  ХХ  століття. Вона представляє більш молодий комплекс форм, що виник в гірських районах середньо морської зони від більш стародавнього виду - грястиці Ашерсона. Особливо багаті цінними дикорослими формами грястиці збірної гірські райони Алтаю. Вперше почали вирощувати грястицю збірну, як кормову рослину в Північній Америці на початку ХVШ ст. Її насіння було завезено до Америки з Європи. Перші посіви грястиці були проведені в 1764 р. в Англії, насінням завезеним із США (штат Вергінія). В Данії грястиця відома з  1787 р. На початку ХІХ ст. набула поширення в Швейцарії і Англії (графство Норфольк). В німецькій літературі 40-х років ХІХ ст. вже згадується про грястицю, як цінну кормову рослину.  На Україні почали вирощувати  її з перших років ХІХ століття [4].

 Грястиця збірна є рослиною широко розповсюдженою по всій Європі до 69-70° північної широти. Вона зустрічається в Північній Африці і Середній Азії. Широке розповсюдження одержала грястиця в Америці і Австралії, де, однак не є аборигенним видом. Широко розповсюджена на Кавказі, Тянь-Шані, Алтаї і в низці інших гірських масивів, в лукостеповому, гірсько лісовому і субальпійському поясах гір, утворюючи місцями окремі зарослі. Вона в однаковій мірі добре росте як на рівнинах, так і в гірських місцевостях. В Баварії зустрічається на висоті 1800 м, в Швейцарії досягає 2130 м, у Франції - 2400 м і на кінець в Іспанії - біля 3000 м н.р.м. Про широке розповсюдження грястиці, як прекрасного компонента травосумішок на сіножатях і пасовищах пишуть відомі автори - М.Г.Андреєв, О.Р.Адоян, І.В.Ларін, Р.І.Тоомре.

 Поширеною пасовищною культурою грястиця є в Англії, Франції, Канаді, Голландії, Бельгії, ФРН, Австрії, Чехословаччині, Югославії, а також в країнах Північної Африки і Новій Зеландії. Не росте вона в Південному Криму, Присивашші, Бурят-Монголії і Якутії, в частині Далекого Сходу і в Арктичній зоні. В країнах Центральної Європи грястицю збірну давно вважають цінною, кормовою рослиною. В Чехії і Польщі її разом з кострицею лучною, тимофіївкою лучною і пажитницею пасовищною приєднують до чотирьох головних злаків в кормовиробництві. Багато численні дослідження злакових трав, проведені в Скандинавських країнах, показують, що цей вид можна вирощувати в північних широтах до 70°. В Швейцарії із усіх кормових злаків грястиці приділяють найбільшу увагу. На Україні широко розповсюджена в Поліссі і на Передкарпатті.  Добре перезимовує і дає високі врожаї сіна в умовах гірського лісового пояса Карпат і навіть на полонинах [1].

 Отже, на даний час грястиця збірна і надалі залишається однією з основних світових кормових культур та є важливим джерелом корму для годівлі тварин, а подальше її виробництво може висунути Україну в ряд вагомих світових виробників та експортерів насіння кормових багаторічних трав.

 Література

1. Бабич А. О. Селекція кормових культур в Україні / А. О. Бабич, В. Д. Бугайов // Вісник аграрної науки. – 2000. - № 12. - С. 46–47.

2. Злаки Украины / Ю.Н. Проскурин, [и др.] // Анатомо-морфологический, кариосистематический и эколого-фитоценотический обзор. – Киев: Наукова думка, 1977. – 516 с. 

3. М.Я. Молоцький. Селекція і насінництво сільськогосподарських рослин: Підручник /М.Я.Молоцький і ін.— К.: Вища освіта, 2006. — 463 с.

 4. Скоблин Г. С. Ежа сборная / Г. С.Скоблин. - М. : Колос, 1983. - 101 с.