Ключенко Аделіна

к.е.н., старший викладач кафедри гуманітарних та фундаментальних дисциплін

Івано-Франківський навчально-науковий інститут менеджменту ТНЕУ

м. Івано-Франківськ

ЕКОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ КАРПАТСЬКОГО МАКРОРЕГІОНУ

В умовах сучасності значно зростають темпи розвитку рекреаційної сфери економіки, на що вказує високий попит на послуги оздоровлення та відпочинку, а також значні обсяги їх імпорту. Це відповідно впливає на процес оцінки природних рекреаційних ресурсів.

В Україні близько 25% її природно-рекреаційного потенціалу зосереджено в Карпатському макрорегіоні (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та чернівецька області), з урахуванням орографічної, кліматичної та гідрологічної специфіки даної території. Однак кількісні характеристики природних рекреаційних ресурсів не завжди відповідають їх якісним властивостям. Йдеться про потребу розробки заходів щодо збереження та поліпшення природних територій, які можна використовувати для розвитку рекреації. Передусім це стосується: зменшення забруднення атмосферного повітря, водних джерел, ґрунтів промисловими та господарськими відходами, мінеральними добривами; демографічного та рекреаційного навантаження на природні об’єкти. Зазначені чинники нині деструктивно впливають на природно-ресурсну базу рекреації та на темпи розвитку рекреаційної індустрії.

В макрорегіоні гостро потребує вирішення завдання, пов’язаного із зростанням забрудненості атмосферного повітря, зокрема в Івано-Франківській області, де, за даними Міністерства екології та природних ресурсів України, загальний обсяг викидів забруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами в розрахунку на 1 км² за останні 15 років вдвічі перевищує середній показник по країні. Найбільшими забруднювачами повітря в макрорегіоні є Бурштинська ТЕС, УМГ "Прикарпаттрансгаз", ПАТ "Івано-Франківськцемент", НГВУ "Надвірнанафтогаз", ГПУ "Львівгазвидобування"  та інші.  Незадовільна якість атмосферного повітря значно погіршує умови організації діяльності з оздоровлення та відпочинку як у макрорегіоні, так і на прилеглих до нього територіях. Зменшення забрудненості, зокрема шкідливих викидів в атмосферу, є однією з важливих передумов поліпшення відтворення компонент природно-рекреаційного потенціалу.

На територіях макрорегіону надмірного забруднення та засміченості зазнають поверхневі та підземні води. Зокрема, у Львівській області за останні 3 роки середньорічний показник скидання забруднюючих речовин із зворотними водами у поверхневі водні об'єкти в розрахунку на 1 км²  у 1,5 рази перевищує відповідний показник по країні. При цьому середньорічний показник скидання забруднюючих речовин з перевищенням нормативів гранично допустимого скидання більше ніж у 7 разів перевищує аналогічний національний показник. Найбільшими забруднювачами поверхневих водних об’єктів є ЛМКП "Львівводоканал", КП "Червоноградводоканал", КП "Стрийводоканал".  В Івано-Франківській області особливу загрозу становить хімічне забруднення вод, передусім Калуського промислового вузла. Особливо гострим залишається питання захоронення та утилізації гексахлорбензолу на ДП «Калійний завод» ВАТ «Оріана». Показники вмісту цієї отрути в навколишніх водах на порядок більші порівняно зі встановленими нормативами. Значна її кількість при високій температурі потрапляє у повітря через хімічні випари. Надзвичайно небезпечними є Калуш-Голинське родовище калійних солей та Домбровський кар’єр неподалік міста Калуш. Непродумані дії у процесі експлуатації спричинили засолення річкової системи та водоносного горизонту шахтними розсолами, а також загроза підтоплення, що призведе до значного хімічного забруднення водяних протоків.

На Домбровському кар’єрі утворився відстійник для небезпечних токсичних речовин. Складність полягає в тому, що неукріплена дамба може спричинити екологічну катастрофу, унаслідок якої до Дністра потраплять близько 2 млн. м³ отрутохімікатів. Таким чином постраждають не лише прилеглі територій, а й інші віддалені регіони, насамперед Молдова (особливо м. Кишинів) та частина Одеської області можуть залишитись без питної води. 

Несприятлива екологія транскордонного характеру на Прикарпатті не лише унеможливлює організацію рекреаційної діяльності на прилеглих до небезпечних об’єктів територіях, а й створює загрозу для їх природно-рекреаційного потенціалу та значно погіршує імідж Карпатського макрорегіону на міжнародному ринку рекреаційних продуктів.

На екологічний стан поверхневих і підземних вод макрорегіону впливають різноманітні фактори: забруднення ґрунтів, атмосфери, зміна ландшафтної структури і техногенне навантаження. Якісні властивості вод, які можна використовувати в цілях оздоровлення та відпочинку, значною мірою залежать від рівня їх забруднення мінеральними добривами. Згідно з офіційними даними Міністерства екології та природних ресурсів України, річний обсяг внесення мінеральних добрив під посів сільськогосподарських культур на 1 км² посівної площі в середньому по макрорегіону в 1,5 разу більший, ніж в Україні, а у Львівській області – у 2 рази.

Означене негативно впливає на можливості становлення рекреаційного господарства, оскільки порушує встановлені харчові вимоги. Зазначимо, що у світі все більшої актуальності набуває питання забезпечення рекреантів харчовою продукцією від екологічного землеробства, по-перше. По-друге, екологічне землеробство є цінним ресурсом для еко- та агротуризму. По-третє, мінеральні добрива є небезпечним та не завжди передбачуваним джерелом хімічного забруднення джерел питної води, ставків, річок, які використовуються, зокрема, у рекреаційних цілях. Випари хімічних добрив забруднюють також атмосферне повітря, яке під впливом вітру заноситься на непередбачувані території й спричиняє негативний вплив на здоров'я рекреантів і місцевого населення.

Для покращення даних показників необхідно розробити концептуальні основи соціо-екологоорієнтованого використання рекреаційних ресурсів. Екологічний імператив має бути домінуючим у цій концепції, оскільки нинішні реалії господарювання демонструють обмеженість природних ресурсів і асиміляційного потенціалу природи, що обумовлює необхідність визначення меж, в яких біосфера ще здатна витримувати антропогенні навантаження .