Головна » Статті » Конференція_2015_12_16-17 » Секція_5_Економічні науки

РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Павленко Алла

 здобувач кафедри економіки

Сумський національний аграрний університет

м. Суми

 

РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

 

Становлення ринкових відносин в Україні супроводжується значними труднощами в проведенні реформ. Особливо важким є процес перетворень в аграрній сфері. Сьогодні необхідно обрати найбільш адекватні і реалістичні способи державного регулювання ринків сільськогосподарської продукції.

Не дивлячись на розроблену вченими-аграріями стратегію розвитку агропромислового комплексу на перспективу (Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року) [1], питання ефективного регулювання виробництва та ринків с.-г. продукції залишається невирішеним. Зокрема, великою проблемою в Україні залишається дотримання екологічно обґрунтованого раціонального землекористування. Взаємоповʼязаною проблемою є незбалансованість розвитку сільськогосподарських галузей.

Різке збільшення за останні 25 років частки посівів таких культур як соняшник, ріпак, кукурудза в структурі посівних площ призвело до порушення сівозмін, зниження доз внесення органічних добрив, як наслідок, до виснаження та деградації ґрунтів. Так, в 2015 році у порівнянні з 1990 роком доля технічних культур зросла з 11,65 до 30,7%, в тому числі посівів соняшнику з 5% до 18,6%. Натомість частка кормових культур знизилась з 37% до 7,4%, в тому числі посівів багаторічних та однорічних трав з 20,3% до 4,6% [2]. При такому підході відбувається інтенсивне виснаження ґрунтів агрохолдингами, які не думають про майбутнє, а живуть лише «одним днем». Використовуючи земельні угіддя площею 10-40 тис. га такі організації виробляють обмежену за асортиментом орієнтовану на експорт продукцію – зерно, насіння ріпаку і соняшнику. Вони перетворюють сільське господарство України у сировинний придаток високорозвинутих країн. Дієвих ринкових важелів впливу на аграрні підприємства з метою дотримання сівозмін сьогодні, на жаль, не існує.

Значна частина сільськогосподарських підприємств (особливо дрібних господарств, в т.ч. фермерських) або взагалі немає тваринницької галузі, або ж тваринництво займає мізерну частку в структурі виробництва. Саме це зумовлює зниження обсягів внесення органічних добрив і дегуміфікацію ґрунтів. При цьому динаміка внесення мінеральних добрив демонструє стійкий тренд до зростання. В цих умовах значно погіршується баланс гумусу в ґрунті.

Отже, потрібний дієвий державний контроль за збереженням родючості ґрунтів. Необхідно використовувати як адміністративні, так і законодавчі заходи впливу. Зокрема, слід прийняти закон України про раціональне землекористування, в якому передбачити максимальні частки в структурі посівних площ таких культур, наприклад, як соняшник на рівні, який би забезпечував підтримання родючості ґрунтів (тобто не більше 12-14%). При перевищенні граничної межі підприємства повинні сплатити штраф до спеціального фонду, який повинен бути створений державою для фінансування заходів по збереженню та підвищенню родючості ґрунтів. Причому розмір штрафу повинен бути достатньо суттєвим, щоб утримувати від спокуси порушення сівозмін [3].

Важливим напрямком державного регулювання є контроль якості виробленої продукції. Стандартизація процесів виробництва, зберігання. переробки сільськогосподарської продукції сьогодні є вкрай необхідною для підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках в умовах членства України в СОТ та створення ЗВТ з ЄС. Важливим чинником поліпшення якості продукції є використання екологічно «чистих» технологій вирощування сільськогосподарських культур та тварин. Також необхідно законодавчо закріпити терміни «екологічно чиста продукція» та «органічна продукція» з чітким визначенням критеріїв віднесення до неї. На нашу думку, екологічно чистою може вважатися продукція, яка не містить шкідливих речовин в розмірах, які перевищують гранично допустимі норми. Органічна продукція – це продукція, яка по-перше, вирощена без застосування хімічних засобів (добрив, засобів захисту рослин та інших хімічних речовин), а по-друге, вирощена на земельних ділянках, які тривалий час обходяться без «хімії».

В цих умовах держава також повинна взяти на себе створення розгалуженої мережі сертифікованих за міжнародними стандартами незалежних лабораторій, які б підтверджували «екологічність» та «органічність» виробленої продукції та надавали сільськогосподарським виробникам відповідних документів. В цьому випадку можливим стане не тільки збільшення виробництва і реалізації такої продукції на внутрішньому ринку, але й експорт її, перш за все до країн ЄС, при цьому наші експортні позиції значно посиляться. Особливо актуальним вище зазначене стає в умовах підписання та імплементації Угоди про Асоціацію з ЄС, згідно якої Україна розширює свій доступ на європейські ринки аграрної продукції.

Реалізація вказаних вище пропозицій дозволить, на нашу думку, переорієнтувати державне регулювання аграрних ринків з короткострокового на довгостроковий період і тим самим стабілізувати об’єми виробництва основних продуктів харчування і доходи с.-г. підприємств, а також забезпечити екологічно збалансоване ведення сільськогосподарського виробництва.

 

Література

  1. Стратегія  розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року. Схвалено  розпорядженням Кабінету Міністрів України  від 17 жовтня 2013 р. № 806-р / режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/806-2013-%D1%80/conv#n7
  2. Посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2015 року. Статистичний бюлетень. / режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
  3. Пилипенко В.В. “Економічний механізм стимулювання підвищення родючості ґрунтів” / Пилипенко В.В., Положій В.М. // Вісник СДАУ: серія “Фінанси і кредит”. 1998, - № 2; с.72-74
Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (15.12.2015)
Переглядів: 251
Всього коментарів: 0
avatar