Хомин Петро

д.е.н., професор кафедри бухгалтерського обліку та аудиту

Тернопільський національний університет імені Івана Пулюя

м. Тернопіль

РЕФОРМУВАННЯ ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ ЧИ БІГ ПО КОЛУ?

Очікуваного позитиву, на який сподівалася облікова спільнота в результаті реформування заскорузлої системи бухгалтерського обліку, успадкованої від етатистської економіки, коли складання фінансової та статистичної звітності мало чим відрізнялося від переписування даних аналітичних і синтетичних реєстрів, закамуфльованого іншою архітектонікою таблиць з безконечними статтями – показниками, що перманентно дублювалися. Отож, приміром, у т. зв. „Річному звіті” спочатку колгоспу (радгоспу), а потім сільськогосподарського підприємства, доводилося „відточковувати”, тобто звіряти вже давно передані в усі мислимі й немислимі інстанції цифри зі „Звіту про стан тваринництва” ф. № 24 та „Звіту про збір урожаю сільськогосподарських культур” ф. № 29 сг, і „Баланс” ф. № 1 був навіть не випискою з Головної книги, а конгломератом сальдо синтетичних рахунків, субрахунків та навіть аналітичних даних.

Причому  їх полюбляли вказувати в тому числі, дописувати від руки вже „на ходу”, що крім плутанини в скрупульозних  та ще й доведених до абсурду втомливих підрахунках, адже статті наводилися без заокруглень у карбованцях, тому цифри були багатозначні, нічого корисного як інформація не становило, хоча забирало силу-силенну часу бухгалтерів. У той же час ніхто не замислювався над очевидними апоріями, коли джерелами власних і прирівняних до них коштів, поряд зі статутним (неподільним) фондом, вважався . . . знос основних засобів.

Тому на перших порах виглядало, що реформування бухгалтерського обліку в Україні, попри окремі недоречності, все ж таки може стати виваженим, поставивши його врівень із викликами XXI ст. щодо інформативності, раціональності, суттєвості й достовірності,

Однак чим далі, тим більше доказів, що від таких сподівань залишиться тільки дим. Бо всі оті зміни Плану рахунків бухгалтерського обліку чи форм фінансової звітності є лише флером, що прикриває їхнє псевдореформування. Неспроста ж при цьому ніколи не наводиться бодай стислого коментарю, з якою конкретною метою здійснено, приміром, кон’юнкцію у 2013 році колишніх синтетичних рахунків 40 „Статутний капітал” і 41 „Пайовий капітал” в апокринний конгломерат під назвою „Зареєстрований (пайовий) капітал”.

У той же час, що називається, „з помиями” викинуто ті надбання облікової теорії, які могли би бути особливо доречними саме зараз, у період становлення ринкової моделі економіки. Маємо на увазі інформацію про основний і обіговий капітал, чи іммобілізацію коштів, що  в минулому були чи не одними з головних показників, яким принаймні в прибуткових господарствах удавалося збалансовувати фінансові потоки, і про які нині навіть на рівні дефініцій не згадується.

Невідомо чим керувалися розробники НП(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, замінивши колишні П(С)БО 1-5, бо хоча вони й не були досконалими під аспектом методології, але принаймні сяк-так розкривали методику складання Балансу ф. №1, Звіту про фінансові результати, Звіту про власний капітал та Звіту про рух грошових коштів.

Тепер же, крім узаконення подвійних назв перших двох форм, ні методики їхнього складання, ні, тим паче, методологічного обґрунтування застосовуваних тут категорій немає взагалі, а лише констатується, приміром, що „баланс складається на кінець останнього дня звітного періоду” – замість визначення такого періоду у відповідності з МСФЗ, або в „балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал підприємства” [1, ст. 2.1, 2.7], нібито цього не знає вже студент-другокурсник. А от для Звіту про власний капітал тут вистачило одного абзацу – ст. 10 такого самого описового змісту зі збереженням „шедевру” методології щодо арифметичного визначення цієї дефініції як різниці між активами й зобов’язаннями підприємства. 

Мабуть до безспірних методологічних знахідок мусимо відносити введення синтетичного рахунку 41 „Капітал в дооцінках” із антиорфографічним застосуванням сполучника завдяки переведенню пайового капіталу в розряд субрахунку та подібну антиграматичну сполуку однини й множини в теперішній статті 1420 „Нерозподілений прибуток (непокритий) збиток” і синтетичному рахунку 44 „Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”.

 Хоча щодо останнього можна сперечатися, мовляв, тут два субрахунки для обліку прибутку – 441 „Прибуток нерозподілений” і 443 „Прибуток, використаний у звітному році”. От тільки щодо  субрахунку 442 „Непокриті збитки” це виглядає якось не дуже переконливим на тлі однини формулювань попередніх, адже так само, незалежно до кількості аналітичних рахунків, відкритих до нього, збиток на субрахунку узагальнений, тобто один. Добре, що хоч ліквідували одностатейні розділи активу й пасиву, як-от колишні „Витрати майбутніх періодів” і V „Доходи майбутніх періодів” – усе ж таки методична полегша для бухгалтерів, ну, а щодо методології, то в цьому разі знімемо шляпи й подумки промовимо:  rip (спочивай з миром – лат.).

Викливає подив те, що з Балансу ф. №1 вилучили дефініцію „Статутний капітал”, замінивши її загалом більш точною, якщо виходити з теперішньої методики його відображення на рахунках бухгалтерського обліку назвою „Зареєстрований (пайовий) капітал”, оскільки запис за дебетом рахунка 46 „Неоплачений капітал” і кредитом колишнього 40 „Статутний капітал” був лише способом вуалювання фіктивної суми останнього. Отож будемо втішатися хоч би тим, що врешті з ліквідацією П(С)БО 2 – 5 зникло потрійне повторення школярського визначення власного капіталу, бо й одного достатньо, аби зрозуміти його як алерген теорії бухгалтерського обліку.

Література

1. НП(С)БО 1 ’’Загальні вимоги до фінансової звітності’’ / Затв. наказом МФУ від 27.03.13 р. № 628.