Головна » Статті » Конференція_2015_12_16-17 » Секція_5_Економічні науки

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ АГРОСЕКТОРУ УКРАЇНИ

Хомин Ірина

к.е.н., старший викладач кафедри фінансів ім. С. Юрія

Тернопільський національний економічний університет

м. Тернопіль

 

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ АГРОСЕКТОРУ УКРАЇНИ

 

Кризовий стан аграрного сектору України зумовлений проблемами фінансового забезпечення його розвитку, які мають давню історію. В результаті цього він тривалий час, практично більш ніж століття, відстає від рівня розвинутих країн. В цьому переконує ґрунтовне дослідження проф. І. Озерова, виконане у 1905 р., яке дає можливість дати історико-економічну оцінку нинішніх показників аграрного сектору України за доволі коректними порівняннями, зважаючи на ареал, за яким вони здійснювалися цим ученим.

Зокрема, як засвідчує проф. І. Озеров, в Європейській частині Росії “чистий збір всіх важливіших хлібних злаків з однієї десятини був у 2,5 разу нижчий, ніж у Великобританії – 114,4, ба навіть в Норвегії – 110,2. У США на той час збирали 78,8 пуд./десят., Австралії – 50 пуд./десят.”. В Європейській частині Росії на той час середній збір становив 30,5 при максимумі – 41,1 та мінімумі – 20,5 пуд./десят. [1, с. 4].                                                          Правда, якщо пристати на позиції радянських ідеологів того часу, то можна навести як незаперечний той факт, що царська Росія була “житницею Європи”, хоча він виглядає дивним на тлі виробництва “хлібних злаків” на душу населення, приміром у Німеччині – 24,2 пудів, в Росії – 22,4 пудів [1, с. 4-5]. Тим не менш це стало на довгі роки вже радянської влади однією з головних причин хронічного відставання аграрного сектору від рівня розвинутих європейських країн, адже саме аграрний сектор був донором розвитку промисловості, хоча знаходився на межі виживання.

Проте й наступні заходи з фінансового забезпечення розвитку аграрного сектору, які нині  виглядають фантастичними: досить зазначити, що ’’в останні роки радянської влади … тільки за чотирма основними позиціями (свинина, яловичина, молоко й масло вершкове – Авт.) виплати склали 9277 млн. руб., що в перерахунку за курсом долара США до рубля того часу 0,60 еквівалентно 15462 млн. дол.” [2, с. 391], не дали бажаного результату й ’’агропромисловий комплекс і продовольчий ринок в Україні не були високорозвинутими й економічно стабільними протягом багатьох років … Внаслідок відставання в технологіях збирання урожаю, його транспортування і зберігання, в розвитку переробної промисловості та ринкової інфраструктури, значна частина (іноді до третини) продукції втрачалася, так і не доходячи до споживачів’’[3, с. 256].     

Не змінилася ситуація й у наступні роки, оскільки   “провал довгострокової агропродовольчої політики тотального режиму доповнився,  починаючи з 1991-1992 рр., політикою анархічних аграрних перетворень з … розбазарюванням і розкраданням виробничого потенціалу сільського господарства і пов’язаних з ним галузей промисловості” [3, с. 256-257], в результаті чого, на жаль, сентенція “історія повторюється” цілком може бути віднесена до нинішнього економічного стану аграрного сектору, але відповідно до закону діалектики щодо розвитку по спіралі. Бо за його рівнем він займає те ж саме місце стосовно інших країн, що й більш ніж сто років тому.                           В результаті якби спробувати дати при теперішній  продуктивності ріллі й тварин продовольство  на ринок у відповідності з марксистським підходом до ціноутворення, за яким вони мають покривати суспільно необхідні витрати виробництва та приносити виробникові додаткову вартість, достатню для розширеного відтворення, то розраховувати на щось інше, ніж недоступні для переважної частини населення ціни продовольства, не приходиться, отже залишається лише дотувати сільське господарство, покриваючи, як і колись, значний відсоток витрат аграріїв за рахунок бюджетних асигнувань.                  Проте, як засвідчує довголітня практика,  таким шляхом проблему виходу аграрного сектору України з перманентного кризового стану вирішити неможливо не тільки тому, що величезні бюджетні ін’єкції сільськогосподарським підприємствам лише вуалюють їхню збитковість, але перш за все через недостатність коштів, тому вибірковий розподіл серед товаровиробників, який є причиною корупції при їхньому виділенні окремим із них й суттєвого урізання таких сум на відкати.                                                      Та й загалом, бюджетне дотування – не найкращий спосіб стимулювання розвитку аграрного сектору,  адже   “централістсько-бюрократична організація… відзначається віддаленістю від життя: вона працює “приписом” – з одного боку “доповідями” – з іншого…. джерелом інформації служить не живий досвід керівництва, а акти, звіти, доповіді. На основі цього виникає припис, відірваний від живих індивідуальних “випадків” [4, с. 1], що можна підтвердити вже теперішніми прикладами щодо застосування бюджетної підтримки озвитку сільського господарства. 

Зокрема, поза тим, що розпилення фінансування за кільканадцятьма програмами, до того ж в умовах обмеженості його загальної суми через ті ж кризові явища, не дає жодного відчутного позитивного результату, відійти від цього ніхто наразі не наважився. У висліді маємо обмежений доступ до фінансових ресурсів більшості товаровиробників та всезростаючу масу витрачених бюджетних коштів для окремих із них, яким удалось отримати такі асигнування, але це, на жаль, не корелює з обсягами виробництва сільськогосподарської продукції. Саме це вперте чіпляння за стару фінансово-економічну ідеологію є, на наш погляд, найбільш небезпечним, оскільки тільки пригашає тліючу в надрах аграрного сектору фінансову кризу. Відтак необхідний кардинальний перегляд чинної системи фінансового забезпечення розвитку аграрного сектору України.

 

Література

  1. Озеров И. Х. Экономическая Россия и ее финансовая политика на исходе ХІХ и в начале ХХ века / И. Х. Озеров. – М.: Издание Д. С. Горшкова, 1905.
  2. Ткаченко А. А. Феномен Украины /Ткаченко А. А., Илларионов В. В. и др. – К.: 2004. – 602 с.
  3. Лукінов І. І. Вибрані праці. У двох книгах. – Кн. 1. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 816 с.
  4. Бухарин Н. Теория “организованной” бесхозяйственности. – М.: “Правда”, 30. 06. 29 г.
Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (15.12.2015)
Переглядів: 248
Всього коментарів: 0
avatar