Котько Наталія

к.е.н., завідувач лабораторії економіки

Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН

с. Оброшино, Львівська обл.

НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОЛІТИКИ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО ВПЛИВУ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОСТІ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Динаміка соціально-економічного поступу як національної економіки загалом, так і її складової – сільських територій, найбільш узагальнено, є результативним підсумком ефективності використання їх ресурсних складових та інструментів механізму державного управління, що забезпечують формування й реалізацію політики розвитку. Незважаючи на певні позитивні зміни, які відбулись упродовж останніх кількох років у соціально-економічному розвитку сільських територій, продовжують зберігатись ознаки його кризового  характеру: скорочується чисельність та погіршується демографічна структура сільського населення, поглиблюється  диференціація за доходами, відбувається згортання соціальної інфраструктури в сільській місцевості [1, с. 29-45].

За таких умов зростає роль державних фінансів як важливого інструменту економічної політики,  що актуалізує необхідність формування наукових основ становлення ефективного механізму бюджетної політики загалом та, зокрема, організаційно-економічного механізму програмно-цільового впливу на забезпечення сталості розвитку сільських територій. У даному контексті необхідно акцентувати увагу на знеціненні, внаслідок наростання динаміки складності й новизни проблем, які виникають, напрацьованого в минулому досвіду їх вирішення. А отже, дедалі очевидніших ознак набуває «наздоганяльний» характеру розвитку теорії і методології засад у зазначених сферах.

 Програмно-цільовий вплив на соціально-економічний розвиток сільських територій – управління на системній основі, що орієнтується на досягнення найбільш ефективними шляхами, за допомогою застосування комплексу ресурсів, методів, механізмів і виконавців, в заздалегідь визначені терміни конкретного кінцевого результату в вирішенні певної проблеми тієї або іншої галузі сільської економіки чи сфери сільського розвитку.

Програмно-цільовий підхід можна розглядати в декількох площинах [2]:

- як методологію – систему впорядкованих знань у вигляді парадигми, концепцій, теорій, принципів, способів і форм спонукального впливу;

- як функцію – цілеспрямовані ресурсні та інформаційні дії стосовно економічних об’єктів (сфер впливу), здійснювані з метою спрямувати їх поведінку (характер розвитку) і отримати визначені (бажані) результати;

- як процес – сукупність управлінських дій, які забезпечують досягнення визначених цілей шляхом перетворення «вхідних» ресурсів у результати на «виході»;

- як апарат – сукупність структур і фахівців управлінської сфери, до компетенції яких належить використання і координація ресурсів.

Регіональна і місцева політика програмно-цільового впливу на розвиток сільських територій трактується нами як система стратегічних цілей і тактичних завдань концентрації бюджетних ресурсів для вирішення суспільно-значущих проблем та реалізації пріоритетних напрямів сільського розвитку на регіональному й місцевому рівнях. 

З позиції інституціоналізму [3, с. 15], політика програмно-цільового впливу як економічний інститут встановлює певні вимоги до економічної поведінки учасників програмного процесу, спрямованості стратегій їх розвитку  й взаємодії; як соціальний інститут вона сприяє активізації соціальної активності сільського населення, соціальної відповідальності бізнесу, самоорганізації територіальних сільських громад, формування культури та розширення форм діалогу стейкхолдерів сільського розвитку; як фінансовий інститут – забезпечує результативно-орієнтоване використання бюджетних коштів.

Результативність політики програмно-цільового впливу на соціально-економічний розвиток сільських територій  вирішальною мірою визначається ефективністю й злагодженістю функціонування усіх складових організаційно-економічного механізму. Системна реалізація їх потенціалу спроможна забезпечити:

- ефективну концентрацію обмежених фінансових і матеріальних ресурсів на вирішення значимих проблем соціально-економічного розвитку сільських територій;

- поєднання інтересів держави та суб’єктів програмно-цільового впливу на всіх структурно-територіальних рівнях сільського розвитку;

- задіяння ефекту мультиплікатора за рахунок додаткового залучення позабюджетних коштів; забезпечення суспільно-громадського контролю за формуванням і реалізацією політики програмно-цільового впливу.

Література

1. Україна після 2015 року: Майбутнє, якого ми прагнемо / Національна доповідь. [Лібанова Е. М., Балакірєва О. М., Єрмолаєв А. В. та ін.] – К. : 2013. – 114 с.
2. Фролова И. В. Поликомпонентное управление региональной экономикой: теория, методология, инструментарий : автореф. дис.  д-ра экон. наук : 08.00.05 / И. В. Фролова. – Вл. 2014. - 51 с.
3. Лисяк Л. В. Бюджетна політика у системі державного регулювання економіки : автореф.дис.д-ра екон. наук : 08.00. 08 / Л. В. Лисяк; Акад. фін. упр., Н.-д. фін. ін-т. – К., 2010. – 32 с.