Головна » Статті » Конференція_2015_12_16-17 » Секція_5_Економічні науки

ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ФАКТОР ПЕРЕХОДУ ДО ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Ільїна Олена

аспірант

Луганський національний аграрний університет

м. Харків

 

ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ФАКТОР ПЕРЕХОДУ ДО ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

 

У сучасних умовах особливої значущості набуває здійснення результативної інвестиційної діяльності, оскільки така діяльність є основою подальшого розвитку бізнесу будь-якої галузевої належності та форми власності, дає можливість зростання і забезпечує їх довгострокові конкурентні переваги. Увесь світ вирішує питання залучення капіталу в економіку країн та їх окремих регіонів шляхом створення сприятливих умов вкладення цього капіталу, гарантій збереження його прибуткової віддачі.

Сучасний суспільний розвиток визначають, насамперед, такі фактори: 
1) зростання кількості і потреб населення; 2) розвиток процесів глобалізації і загострення глобальних економічних проблем; 3) регулювання економік країн світу на основі поєднання ринкового механізму і методів державного регулювання;  4) мілітаризація економіки; 5) науково-технічний прогрес (НТП).

В умовах поширення процесів глобалізації становище країни у світовому господарстві все більше залежить від конкурентоспроможності. При цьому серед факторів, які визначають конкурентоспроможність, найбільше значення приділяється якості інноваційних систем, породжених розвитком НТП. Тому, як зазначають М. Зубець і С. Тивончук,  в загальній структурі стратегічних пріоритетів суспільного розвитку в абсолютній більшості країн до одного з першочергових завдань відносять НТП [1]. Тому проблеми активізації інноваційної модернізації економіки і її технологічного відновлення, стимулювання інвестиційних надходжень для фінансування інновацій у контексті підвищення конкурентоспроможності є сьогодні одними із центральних в економічній теорії.

 Таким чином, ефективне функціонування підприємств України сьогодні прямо залежить від рівня його інвестиційно-інноваційного забезпечення. Під таким забезпеченням ми розуміємо процес впровадження у виробництво інновацій через систему інструментів інноваційної інфраструктури, який фінансується за рахунок залучення інвестиційних ресурсів. Причому основним критерієм цього процесу є максимально можливий результат при найменших витратах.

Відзначимо, що сучасний соціально-економічний розвиток економіки України характеризується відсталою технологічною базою, низьким рівнем продуктивності праці, високою ресурсоємністю й енергозатратністю виробництва. Це результат прояву вкрай низької інвестиційно-інноваційної активності господарюючих суб’єктів України.

На жаль, сьогодні в Україні і без того низькі показники інноваційної активності промислового сектора економіки стрімко падають. Інноваційна активність українських підприємств за останні п’ять років знизилася на 6%, ще більше знизився рівень упровадження результатів науково-технічних досліджень у виробництво: у 2000 р. він становив 15%, а в 2014 р. – лише 4,2%. Для порівняння: в Японії інноваційна активність корпоративного сектора досягає 70-80%, у країнах ЄС – 50-70% [2].

Наукові дослідження вчених-економістів говорять про те, що основною перешкодою для інноваційного розвитку економіки України є відсутність системного підходу до забезпечення інноваційної діяльності. Сьогодні в нашій економіці мають місце лише окремі елементи інноваційної структури, існує кілька регіональних інноваційних центрів. Тому концепція сталого розвитку України припускає формування і цілеспрямований розвиток цивілізованого ринку науково-технічної інноваційної продукції.

Одним з основних факторів становлення такого ринку є належне інвестиційне забезпечення. Однак В.М. Яценко зазначає, що, незважаючи на деяке пожвавлення інвестиційного процесу в Україні, позитивні тенденції в інвестиційній сфері ще не набули сталого  характеру. В умовах трансформації економічних відносин продовжують діяти фактори, які стримують розвиток інвестиційної й інноваційної діяльності [3]:

1) низький рівень попиту на науково-технічні розробки з боку реального сектора економіки;

2) неспроможність господарюючих суб’єктів до сприйняття інноваційних технологій через значний фізичний і моральний знос їх матеріально-технічної бази;

3) недосконалість податкової системи;

4) значний ризик інноваційних заходів.

Однак найбільший бар’єр на шляху впровадження інновацій – це нестача коштів, пов’язана з погіршенням загальної ситуації у сфері інвестиційної діяльності. Наприклад, інвестиції в основний капітал сільського господарства в порівнюваних цінах 1996 р. за період 1990-2002 р. скоротилися з  11,8 млрд. грн.  до 880 млн. грн., або приблизно в 13 разів, а їх частка в загальному обсязі інвестицій у національну економіку за цей час знизилася з 21,3% у 1990 р. до 4,8% у 2002 р., тобто більше ніж у 4 рази.  Що стосується інвестицій за період 2003-2014 рр., то істотних змін у структурі інвестицій в основний капітал також не відбулося. У 20014 р. інвестиції в основний капітал сільського господарства становили всього 6,1% від загального обсягу інвестицій в основний капітал всієї національної економіки [4].

 Наведені дані підтверджують висновок В. Трегобчука про те, що інвестиційний процес продовжує занепадати, попри деяке пожвавлення в останні роки.  На нашу думку, це говорить про те, що інвестиційна політика держави не була спрямована на подолання сформованої тут кризової ситуації і не враховувала реальний стан продуктивних сил, що характеризується наразі як катастрофічний [5, С. 11-12].

Першочергове завдання інвестиційної політики держави – поліпшення інвестиційного клімату, спостереження, щодо якого здійснюють різні державні органи. Однак ці дослідження проводяться в умовах відсутності загальнодержавних теоретичних і методологічних напрацювань стосовно проблем вивчення інвестиційного клімату, а саме:

- теоретично необґрунтовані фактори залучення іноземних інвестицій;

- не прийнята єдина методика оцінки інвестиційної привабливості окремих господарюючих суб'єктів і їх об’єднань;

- відсутній комплексний підхід до моніторингу інвестиційного клімату;

- наявна проблема достовірності статистичної інформації стосовно питань інвестування у вітчизняній економіці.

 

Література

  1. Зубець М. Розвиток інноваційних процесів в агропромисловому виробництві : монографія / М. Зубець, С. Тивончук. – К. : Аграрна наука,  2004. – 192 с.
  2. Наукова та інноваційна діяльність в Україні : стат. зб. – К. : Держкомстат України, 2006. – 340 с.
  3. Яценко В.М. Формування та реалізація інвестиційно-інноваційного розвитку сільського господарства / В.М. Яценко // Економіка АПК. – 2004. – № 12. – С. 68–75.
  4. Дані Держкомстату України [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua
  5. Трегобчук В. Инновационно-инвестиционное развитие национального АПК: проблемы, направления и механизмы / В. Трегобчук // Економіка України. – 2006. – № 2. – С. 4–12.
Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (15.12.2015)
Переглядів: 234
Всього коментарів: 0
avatar