Ільїн Валерій

к.е.н., старший науковий співробітник

ННЦ «Інститут аграрної економіки»

м. Київ

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Глобалізація усіх сфер життя спонукає суб’єктів господарювання враховувати національні інтереси та міжнародні тенденції і особливості розвитку економічної системи та її складників, а також компліментарність національних економік. Інституційне середовище в сучасних умовах обумовлює форми, методи і напрям створення конкурентних переваг та реалізації конкурентних стратегій. Конкурентні переваги виступають детермінантами конкурентоспроможності підприємства, галузі, країни. Таким чином, поняття конкурентних переваг і конкурентоспроможності тісно пов’язані, формування і наявність перших обумовлює існування других. Невід’ємна від конкурентоспроможності підприємства, галузі країни,  конкурентоздатність продукції (товару). Не зважаючи на безумовну цінність досліджень О. Швиданенка важко погодитися із ним у питанні глобальної конкуренції, під якою він розуміє боротьбу суб’єктів глобального ринку за ресурси та умови сталого і безпечного розвитку на корпоративному, державному, регіональному та навіть міжцивілізаційному рівнях. На наш погляд, глобальний характер ринкових відносин не нівелює, а навпаки, навіть підсилює боротьбу за глобального споживача і канали реалізації [1].

В нинішніх реаліях, які супроводжуються глобалізацією, інтеграцією і структурною трансформацію економік, бізнесу, міжнародних ринків і національних господарств, поглибленням і вдосконаленням конкуренції, розвитком технологічних і товарних інновацій, на зміну порівняльним перевагам приходить сучасна парадигма конкурентних переваг. Переваги стали динамічними і перестали бути статичними. Теоретичні положення концепцій формування конкурентних переваг зводяться, в основному, до трьох основних видів: ринкової, ресурсної та інституціональної (рис. 1).

Рис. 1. Концепції формування конкурентних переваг в умовах глобалізації  світогосподарських економічних систем*

*Джерело: власне дослідження

Головною ознакою сучасності стала спроможність нації до створення багатства, яку вважають важливішим за саме багатство. У цьому контексті варто відзначити Україну, яка має багаті природні ресурси і є однією із найбільших країн Європи. Проте, саме фактор спроможності країни до економічного зростання викликає багато дискусій як серед вітчизняних, так і міжнародних експертів. В умовах глобалізації економіки виняткового значення і актуальності набуває проблема конкурентних відносин та формування конкурентних переваг суб’єктів і об’єктів національної економіки України. Наслідком жорсткої конкуренції на ринку стає оптимальний розподіл ресурсів, виявлення найперспективніших галузей економіки і господарюючих суб’єктів, ефективне їх функціонування, абсолютне задоволення попиту споживачів [2].

Забезпечення конкурентних переваг суб’єктів і об’єктів національної економіки можливе за умови визначення чіткої системи цінностей і орієнтирів в умовах національного суспільно-економічного стану і стратегічного вектора розвитку. У контексті світогосподарських тенденцій для національної економіки доцільно розробити не лише ієрархію цілей, а й чітку інституціонально-закріплену загальну стратегію розвитку і на її основі розглянути дорожні карти секторальних стратегій.

Стратегічна мета має зводитися до стійкого розвитку економіки. З теоретико-методологічної і науково-практичної точки зору, важливим є недопущення підміни методів, засобів і цілей. Тактичними завданнями виступає економічне зростання, підвищення рівня життя населення, збереження природного середовища і покращення екологічної ситуації, створення сприятливого інституційного середовища із врахуванням факторів зовнішнього середовища. У межах стратегічного і тактичних завдань мають вирішуватись оперативні, і саме на цьому рівні найчастіше відбувається становлення переваг [3].

Формування і реалізація конкурентних переваг підприємств має базуватися на основі сучасної загальної конкурентної парадигми із урахуванням секторальних відмінностей і особливостей. Поєднання ринкової, ресурсної та інституціональної концепцій забезпечить синергетичний ефект і дасть змогу створити стійкі конкурентні переваги. Необхідно враховувати соціально-економічні і суспільно-політичні особливості країн у контексті традиційно сформованих формальних і неформальних інститутів. Це зумовлено об’єктивними і суб’єктивними обставинами, насамперед, прискореними темпами економічної поляризації у розвитку країн в умовах глобалізації.

Література

1. Швиданенко О.А. Глобальна конкуренція ‑ новий історичний феномен / О. А. Швиданенко // Формування ринкової економіки : міжвід. наук. зб. / відп. ред. О.О. Бєляєв. – К. : КНЕУ, 2005. ‑ Вип. 13. ‑ С. 97‑104.
2. Власов В.І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема / В.І. Власов // Економіка АПК. – 2004. – № 1. – С. 7–11.
3. Ільїн В.Ю. Конкурентні переваги аграрних підприємств з позицій міжнародного поділу праці / В.Ю. Ільїн // Наукові праці Полтавської державної аграрної академії. – Полтава : ПДАА. – 2012. – Вип. 2(5) – Т. 2. ‑ C. 129-134.