Головна » Статті » Конференція_2015_12_16-17 » Секція_5_Економічні науки

ЕВОЛЮЦІЯ ПІДХОДІВ ДО ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ «УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ»

Нетреба Ірина

к.е.н.,  доцент кафедри

менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

м. Київ

 

ЕВОЛЮЦІЯ ПІДХОДІВ ДО ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ «УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ»

 

Необхідність постійного удосконалення завжди була рушійною силою для використання будь-яких можливостей для реалізації інтелектуального потенціалу персоналу. При цьому провідне значення відігравав пошук принципово нових напрямів, де можна використати знання, якими володіють працівники. В економічній літературі представлені різноманітні трактування терміну «управління знаннями». Здійснивши їх систематизацію, виділимо наступні теоретичні підходи:

1. Філософський. Вперше категорія «управління знаннями» згадується у 1986 р. у працях відомого дослідника теорії систем К. Вііга [1]. У той час ідея доцільності виділення знань як окремого напряму наукових досліджень була підтримана І. Нонакою, що дослідив «спіраль знань», а саме взаємодію явних та неявних знань людини у процесі створення винаходів. На основі цієї спіралі, вченими І. Нонакою та Х. Такеучи [2] запропоновано організаційну модель, в основу якої покладені знання людей. Ключову роль у реалізації моделі відіграють менеджери середнього рівня управління, що отримують інформацію від керівників інституційного рівня і передають її менеджерам низової ланки, виступаючи, таким чином, у ролі розподілювача у процесі комунікацій. Характерним для цього підходу є розгляд вченими через призму категоріального апарату філософії процесів управління знаннями в організації. У результаті досліджень виокремлено низку особливостей, притаманних соціально-економічній системі - накопичувачу знань, використання яких удосконалює систему менеджменту на підприємстві.

2. Системний. Процес управління знаннями в організації вимагає створення системи, елементи якої здатні зберігати та розповсюджувати дані. Основні суб’єкти у цьому процесі - люди, як носії знань і генератори ідей. З точки зору класичного менеджменту, цей аспект розглянуто у роботах Б. Мільнера [3]. Вчений доводить, що базою управління знаннями на підприємстві є три фактори внутрішнього середовища підприємства: людський, технологічний, організаційний. На думку Е. Брукінга [4], кінцевою метою функціонування системи управління знаннями є ідентифікація інтелектуального капіталу, що неможлива без використання інформаційних систем. У роботах В. Буковіца та Р. Вільямса [5], викладено положення про організаційні активи, найціннішою частиною яких є інтелектуальна складова, що заснована на знаннях персоналу. Ю. Вовк [6] визначає додаткову управлінську цінність, яку створюють знання.

3. Стратегічний (А. Гапоненко [7], О. Герасименко [8], В. Приймак [9]). В основу нововведень покладені знання, що раніше набуті персоналом та втілені нині у товарах та послугах. За рахунок стрімкого зростання попиту на новостворені товари, досягається підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства на старих ринках і відкриваються нові можливості для проникнення у нові сегменти та галузі. Цей підхід потребує розробки продуктових стратегій і орієнтований на створення конкурентних переваг. Знання розглядаються як нематеріальний актив, ефективність використання якого потрібно оцінювати із використанням низки відповідних методів.

Сформулюємо наступне визначення управління знаннями на підприємстві: це створення необхідних технічних та організаційних умов для функціонування системи збору, обробки, накопичення, систематизації та розповсюдження знань персоналу, що мають первинний чи похідний характер (отримані у результаті використання первинних знань) з метою створення ланцюжка «ідея-винахід-зростання величини інтелектуального капіталу-виробництво продукції – збут продукції - підвищення конкурентоспроможності підприємства» за умови реалізації професійних можливостей персоналу.

 

Література

  1. Wiig K.M. Integrating intellectual capital and knowledge management / K.M. Wiig // Long Range Planning. – 1997. – Vol. 30, № 3. – Рp. 399-405.
  2. Nonaka I. The knowledge-creating company: How Japanese Companies Create the Dynamics of Innovation / I. Nonaka, H. Takeuchi // Harvard Business Review, November-December. – 1991. – № 22 (28). – Рp. 40-44.
  3. Мильнер Б.З. Управление знаниями в современной экономике: научный доклад / Б. З. Мильнер. – М.: Институт экономики РАН, 2008. – 76 с.
  4. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: Ключ к успеху в новом тысячелетии. (Теория и практика менеджмента) / Э Брукинг. – СПб.: Питер, 2001. – 287 с.
  5. Bukowitz W., Williams R. The Knowledge Management Fieldbook. London, Financial Times Prentice Hall, 1999. – P.2.
  6. Вовк Ю.Я. Процесс управління знаннями підприємства та його особливості  / Ю.Я. Вовк // Науковий вісник НЛТУ України. – 2013. – Вип. 23. - С. 343-351.
  7. Гапоненко А. Л. Управление знаниями. Как превратить знания в капитал. / А. Л. Гапоненко.- М.: Эксмо, 2008.- 400 с.
  8. Герасименко О. О. Управління знаннями на підприємстві: концептуальні засади та механізми / О. О. Герасименко // Вчені записки : зб. наук. праць. / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київський нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана»; [редкол.: А. Ф. Павленко (відп. ред.) та ін.]. – К.: КНЕУ, 2009. – № 11. – С. 148 – 153.
  9. Приймак В.М. Стратегії КМ-орієнтованих організаційних змін / В.М. Приймак // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. «Економіка». – 2011.-Вип. 121-122. -  С. 66-72.
Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (15.12.2015)
Переглядів: 249
Всього коментарів: 0
avatar