Бондарець Марина

к.е.н., провідний науковий співробітник

Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України»

м. Київ

ПРІОРИТЕТИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

В умовах глобальної системної кризи та пануючої неоліберальної моделі світового ринку Україна повинна сформувати стратегічне бачення та відповідні механізми власного  позиціонування на глобальному та європейському рівнях, яке має передбачати випереджальне реагування на динамічні зміни, що відбуваються у світовій економіці, з метою проведення відповідної політики та здійснення ефективних заходів щодо забезпечення високого рівня міжнародної конкурентоспроможності  та переходу до інвестиційно-інноваційної моделі сталого розвитку.

Тому головним завданням стратегічної інноваційної політики нашої держави має стати  визначення напрямів інноваційного розвитку економіки, завдяки  яким Україна буде здатна отримати рівень доданої вартості близький до того, що нині існує в масштабах світової економіки та притаманний провідним країнам. Для цього в загальному обсязі експорту має бути збільшена частка експорту з високим рівнем доданої вартості, а Україна має перейти від експортно-орієнтованої, сировинної модель розвитку до інвестиційно-інноваційної. Розрахунки експертів свідчать про можливість підвищення цієї частки експорту з нинішніх 7-10 до 40-45% до 2020 р., якщо прийняти середній показник країн ЄС за 100%. [1].

Відповідні механізми визначення та забезпечення розвитку стратегічних пріоритетних напрямів науково-технічного та інноваційного розвитку України вже відпрацьовані у відповідних законах: «Про внесення змін до Закону України «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки», «Про внесення змін до Закону України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», «Про внесення змін до Закону України «Про інноваційну діяльність». Їх якнайшвидше прийняття сприятимуть активізації та розвитку  наукових, освітніх, підприємницьких та інших суб’єктів інноваційної діяльності.

Ефективність інноваційної політики України на глобальному рівні  визначатиметься обсягами зарубіжних інвестицій, а також внутрішніми інвестиціями для розвитку вітчизняного високотехнологічного виробництва, динамікою зростання частки високотехнологічного експорту, підвищенням рівня співпраці зарубіжних компаній і висококваліфікованих спеціалістів з українськими підприємствами, а також зростанням масштабів використання заощаджень населення для інвестування вітчизняного інноваційного виробництва. На жаль, ситуація в банківському секторі України, коли НБУ протягом 2014-2015 рр. більше ніж 50 банків було визнано неплатежеспроможними, а механізм відшкодування заощаджень населенню м’яко кажучи порушується, не сприяє зростанню обсягів інвестування населенням вітчизняної економіки. 

Іншим завданням інноваційної політики є визначення тих секторів економіки і виробництва, які мають зменшити критичну залежність України від імпорту, масштаби якого вимивають з економіки країни величезні кошти, унеможливлюють створення нових робочих місць, необхідних для забезпечення зайнятості, та сприяння інноваційному розвитку цих секторів.

До таких секторів економіки і виробництв відносяться: агропромисловий сектор і забезпечення населення продуктами харчування; легка промисловість; фармацевтична галузь; виробництво середньо- і високотехнологічної продукції широкого споживання.

Важливим пріоритетом інноваційної політики є зменшення ресурсо- і енергоємності вітчизняної економіки, підвищення віддачі від зовнішніх матеріальних і енергетичних ресурсів, та тих, що є наявними в України, зростання рівня соціалізації інновацій. 

Механізмом вирішення цих пріоритетних завдань зовнішньої і внутрішньої інноваційної політики є програмно-цільовий підхід. Однак, існуюча система формування і реалізації програм є вкрай неефективною та конче потребує системних заходів щодо її вдосконалення .

Серед необхідних заходів можна запропонувати наступні: перегляд існуючих програм на державному та інших рівнях задля визначення їх тематичної актуальності, відповідності визначеним пріоритетам, забезпеченості кадровими, фінансовими та іншими ресурсами, відпрацьованості механізмів контролю за їхнім виконанням. Найбільш актуальні програми і проекти мають бути оцінені незалежними міжнародними експертами. Взагалі, як у розробці кожної окремої програми, так і у формуванні всього комплексу програм повинен використовуватися системний підхід, що має забезпечити  синергетичний ефект.

Для реалізації інвестиційно-інноваційного моделі розвитку та стратегії соціально-економічної модернізації в Україні вже є наявними ряд важливих передумов: високий рівень освіти населення; розвинутий науково-технічний потенціал; значний кадровий потенціал в науково-технічний сфері; існування виробничо-технологічних структур з деяких напрямів сучасного і новітнього технологічних укладів, наявність власних передових наукових шкіл, унікальної науково-експериментальної бази; наявність потужних фінансових компаній, які зацікавлені у диверсифікації діяльності через вихід на глобальні ринки високотехнологічних товарів та послуг; формування усталених наукових колективів, що мають системний досвід розробки складних науково-технічних виробів відповідної якості; активна участь вітчизняних вчених  в міжнародному науково-технічному співробітництві, що забезпечує широкий доступ до новітніх досліджень та розробок [2].  

Визначення і активна реалізація пріоритетів інноваційного розвитку України мають сприяти зміцненню на світовому і європейському рівнях іміджу України як держави зі значним науковим і  освітнім потенціалом, країни, здатної створювати найсучаснішу високотехнологічну продукцію,  підвищенню конкурентоспроможності національної економіки на світовому і внутрішньому ринках.

Література

1. Стратегія інноваційного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів. Проект. – C.28. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/document?id=48722.

2. Модернізація України: пріоритети реформ  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zn.ua/articles/59771.