Тілікіна Наталія

заступник директора з наукової роботи
Державного інституту сімейної та молодіжної політики

м. Київ

НОВІ ВИКЛИКИ ЗОВНІШНЬОЇ І ВНУТРІШНЬОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

Сучасний стан розвитку суспільства в Україні характеризується досить високим рівнем міграційних процесів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. У зовнішній міграції населення України, починаючи з 2005 р., спостерігаються переважання кількості прибулих над кількістю вибулих. Упродовж 2010–2012 рр. відбувається різке зростання сальдо міграції майже у 10 разів. У 2012 р. значно збільшується кількість прибулих до України (76,4 тис. осіб) при майже не змінній кількості вибулих, сальдо зовнішньої міграції сягає +61,8 тис. осіб. У 2014 р. порівняно з 2013 р. (+31,9 тис. осіб) відбувається зниження міграційного сальдо до +22,6 тис. осіб [1].

У 2014 р. найбільше поїздок здійснювалося з приватною метою (до 97,48% від загальної кількості поїдок), значно менше з метою туризму (0,89%), у службових справах (0,75%) та обслуговування персоналу (0,88%) [2]. Динаміка географії поїздок громадян України дещо змінилася. У 2013–2014 рр. найбільш відвідуваною країною для українців стає Польща (у 2014 р. налічується 7 672 тис. поїздок, проти 4 713 тис. до РФ), проте впродовж 2010–2012 рр. за кількістю поїздок першість тримала Російська Федерація. Також найбільш відвідуваними за кількістю поїздок у 2014 р. залишаються Білорусь (1 609 тис.), Молдова (2 425 тис.) та Угорщина (2 153 тис.)  [2].

Офіційна статистика не дає точних даних про чисельність населення, яке працює за кордоном. У 2014 р. на території іноземних держав тимчасово працювали 78,0 тис. громадян України (у 2013 р. – 83,4 тис. осіб) [2]. Державна статистика відображає масштаби переміщень лише тих українських громадян, які виїжджають на заробітки за допомогою офіційних посередників і декларують мету свого виїзду. Уявлення про більш-менш реальні потоки робочої сили за кордон можна відстежити за результатами вибіркових обстежень. Так, у 2001 р. чисельність українських громадян, які працюють за кордоном, становила 2,3–2,7 млн осіб (або 10% населення працездатного віку) [3]. Упродовж 2005–2008 рр. на роботу за кордон хоча б раз виїжджали 1,5 млн українців, або 5,1% працездатного населення [4], а у 2012 р. чисельність трудових мігрантів оцінено в 1,2 млн осіб, або 3,4% населення працездатного віку [4]. 51% трудових мігрантів (602,5 тис. осіб) працювали або шукали роботу в ЄС, 43,2% (511,0 тис. осіб) – в Росії [4]. Більш поширеною трудова міграція є серед чоловіків [3]. Крім того, більшу частку трудових мігрантів формують сільські мешканці (54,3% усього контингенту трудових мігрантів) та особи у віці 25–49 років, а їх середній вік становить 37 років [4].

Результати соціологічних досліджень свідчать, що у 2015 р. частка розширених сімей, члени яких на момент проведення дослідження працювали за кордоном становить 5,4% (або 515,9 тис. осіб), у 2011 р. – 5,5% (або 504,0 тис. осіб). Досить тривожним є зростання частки мігрантів, які працюють неофіційно: у 2015 р. таких було 40,5% респондентів (оціночна кількість 208,7 тис. осіб), тоді як у 2011 р. – 27,6% (або 139,5 тис. осіб), у 2008 р. – 20,6% (154,0 тис. осіб), а у 2006 р. – 30,1% (або 328,2 тис. осіб)  [5].

Найбільш масовими переміщеннями для України є внутрішня міграція, яка переважно відбуваються у напрямку «село–місто», що пов’язано з кращими можливостями працевлаштування, навчання, соціально-економічними умовами в великих містах. Частка сільського населення щороку скорочувалася на 0,1% (або на 80–90 тис.) на користь міського населення [2]: у 2014 р. сільське населення становило 31,0% до загальної чисельності населення, а у 2013 р. – 31,1%. У 2014 р. загальний обсяг внутрішньої міграції був меншим порівняно з 2013 р. (621,8 тис. осіб) та становив 542,5 тис. осіб [2], що може бути пов’язано з відсутністю даних по тимчасово окупованим територіям. Найбільш привабливими для внутрішніх міграцій як і завжди залишаються м. Київ та Київська область, які випереджають за цим показником інші регіони України – Харківську, Одеську області, а найменш привабливими, не враховуючи Донецьку та Луганську області, є Закарпатська, Запорізька та Херсонська.

Інформацію про характер внутрішніх трудових міграцій можна отримати переважно з соціологічних досліджень. За даними Інституту соціології НАН України [6], 9,0% дорослого населення України у 2013 р. працювало в інших населених пунктах країни, 45,3% – працювало за місцем проживання, 0,5% – за її межами, а решта – не працювала. Більша частка зайнятих в інших населених пунктах працювали в містах (64,8%), менша – у сільських населених пунктах (32,1%). Переважну більшість внутрішніх трудових міграцій складають маятникові мігранти – 70,4% опитаних виїжджали на роботу в інші населені пункти щодня, решта – виїжджали раз на тиждень (12,1%), місяць (5,6%) або півроку (1,2%), а дехто – на весь термін праці на робочому місці (8,6%).

У 2013–2014 рр. в Україні виникає нова хвиля міграції – внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції. За даними Державної міграційної служби, станом на 31 грудня 2014 р. загальна кількість таких осіб, з урахуванням переміщених у межах Донецької та Луганської областей, становила близько 630 тис. осіб [7]. За даними ООН, кількість біженців і внутрішньо переміщених осіб в Україні значно вища – 1,8 млн осіб (з урахуванням тих, хто переїхав в інші регіони України, та тих, хто виїхав за межі країни) [8].

Таким чином, події на сході України вплинули не тільки на внутрішні потоки трудової міграції, а й на географія напрямів зовнішньої трудової міграції українців. Наймасовішою серед усіх потоків міграції є трудова маятникова міграція, проте така міграція, які й інші внутрішні трудові міграції, не завжди є офіційною та безпечною. Зростає кількість українських трудових мігрантів, які працюють за кордоном не маючи офіційного правового статусу, наслідком чого є порушення їхніх прав і свобод.

Література

1. Україна у цифрах. – Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2015/zb/07/zb_Uz14_uk.zip
2. Міграційний профіль України: 2010-2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dmsu.gov.ua/images/files/pr2014_1.pdf
3. Малиновська О. А. Трудова міграція: соціальні наслідки та шляхи реагування. – К. : НІСД, 2011. – 40 с.
4. Звіт щодо методології, організації проведення та результатів модульного вибіркового обстеження з питань трудової міграції в Україні / Міжнародна організація праці. Група технічної підтримки з питань гідної праці та Бюро МОП для країн Центральної та Східної Європи — Будапешт МОП, 2013.
5. Дослідження з питань міграції та торгівлі людьми: Україна, 2015 р. – GFK [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.iom.org.ua/sites/default/files/pres_kit_gfk_iom2015_ua_fin_3_2.pdf
6. Українське суспільство 1992–2013. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг / За ред. д.ек.н. В.Ворони, д.соц.н. М.Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 2013. – 566 с.
7. Інформаційний бюлетень Державної міграційної служби за 2014 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dmsu.gov.ua/images/pro-dms/centr/2014_byuleten.pdf
8. ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://twitter.com/
   intent/follow?screen_name=UnitedNationsRU