Чубук Леся

к.е.н., доцент, докторант

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

м. Київ

МОДЕРНІЗАЦІЯ ЕЛЕВАТОРІВ В УКРАЇНІ: НЕОБХІДНІСТЬ ТА НАПРЯМКИ

В умовах зростання валових зборів зерна, активізації експортної діяльності сільгоспвиробників, поліпшення позицій на світовому зерновому ринку зрозумілий інтерес сільськогосподарських виробників до нарощування та вдосконалення складської інфраструктури. Серед найважливіших причин, які спонукають аграріїв мати власні потужності зі зберігання зерна, наступні: бажання реалізовувати врожай у пікові цінові періоди, що передбачає досить тривале зберігання зерна; небажання ставати заручниками монопольних умов окремих діючих елеваторів щодо оцінки якості зерна чи умов його зберігання; високі витрати зберігання. У ході опитування аналітичного агентства АПК-інформ сільськогосподарські виробники назвали як причини нарощування власних елеваторних потужностей: більші витрати на стороннє зберігання (31%), турботу про краще збереження врожаю (31%), збільшення валових зборів насіннєвих та олійних культур (23%), небажання користуватися послугами промислових елеваторів по інших причинах (12%) [1]. З 2011 р. спостерігалась значна активізація будівництва нових елеваторів. Згідно даних моніторингу АПК-інформ, що проводиться на регулярній основі, усього за три роки було здійснено понад 80 проектів по будівництву та реконструкції  зерносховищ. Протягом 2013 р. з боку крупних агропідприємств озвучувались плани щодо реалізації 18 інвестиційних проектів з обсягом інвестицій від 40 млн грн. до 700 млн дол., пов’язані із будівництвом лінійних та портових елеваторів [2]. За даними Держсільгоспінспекції, яка контролювала сертифікацію елеваторних потужностей, у 2011 – 2012 маркетинговому році було введено в експлуатацію 647 тис. тонн нових зерносховищ, у 2012 – 2013 рр. елеваторні потужності було збільшено до 1,46 млн. тонн [3].

Щодо вдосконалення існуючих елеваторів, згідно результатів опитувань АПК-інформ, станом на 2012 р. цьому питанню систематично (тобто, протягом останніх п’яти років) приділяла увагу понад третина опитаних сільгоспвиробників. Показовими є напрямки здійснення інвестування та модернізації: найчастіше вдосконалення полягало у збільшенні ємності складів – 73% випадків, введенні у експлуатацію нових зерносховищ – 22%, оновленні основних технологічних ділянок зерносховищ, зокрема, приймальних пристроїв – 9%, ділянок очистки та сушіння – 6%, транспортних систем – 3% [1]. Таким чином, при вдосконаленні зерносховищ більшою мірою відбувається нарощування потужностей, у той же час менше уваги приділяється підвищенню якісної складової доробки зерна – модернізації транспортної системи та оновленню лабораторної бази. У планах на короткострокову перспективу господарства мали будівництво нових (понад 50%) та нарощування існуючих ємностей зерносховищ (33%), модернізацію ділянок сушіння (15%), як найбільш витратних у техпроцесі, а також очищення та приймання (3%) [1].

У 2014 р. значна частина аграріїв та власників елеваторних потужностей заморозили проекти будівництва елеваторів. Зростання ставок за кредитами у національній валюті до 20 – 27%, ускладнення залучення кредиту в умовах девальвації національної валюти, зумовили відсутність можливості інвестувати у будівництво елеваторів для малих і середніх фермерських господарств. Серед крупних компаній, яким у 2014 р. вдалося залучити власні та позичкові кошти на розширення елеваторних потужностей та будівництво пов’язаної інфраструктури (під’їздних доріг), такі як «Астарта», «Миронівський хлібопродукт», «Нібулон», «International Grain Silos» [3].

Основним напрямком інвестування у 2014 р. була модернізація елеваторних комплексів (оновлення обладнання), зумовлена зростанням вартості енергоресурсів та необхідністю їх економії. Лише 15 – 20% українських елеваторів мають модернізовані лінії та нове технологічне обладнання. Понад 80% – старі об’єкти (збудовані за періоду соціалістичної системи господарювання), які досі працюють та дають змогу відправляти на експорт якісне зерно. Одним із недоліків таких об’єктів є більш витратний механізм доведення зерна до кондиції. Так, у 2014 р. вартість послуг з приймання, очищення, зберігання та відвантаження зерна зросла на 10 – 15%, а послуг із сушіння – на 25 – 30% (через подорожчання газу). Це обумовлює необхідність модернізації шляхом збільшення точок відвантаження та швидкості приймання зерна, встановлення сучасного зерноочисного, зернопровідного та зерносушильного обладання  [3]. Найбільш перспективним напрямком модернізації є підвищення енергоефективності зерносушильного обладання. За даними АПК-інформ, в Україні наявний такий розподіл зерносушильного обладання за видами палива, що використовуються: газ – 76,5% зерносушарок, рідке паливо – 23,5%, альтернативні види палива – 5,9%. Потреба у газі оцінюється у 480 – 710 м³ [3]. З огляду на це, перспективним є встановлення котлів, що працюють на альтернативному паливі. На елеваторах, обладнаних сушарками ДСП-32, – встановлення вихрових пальників, що використовують відходи виробництва (лушпиння соняшнику та гречки тощо). У цілому це дає змогу підвищувати продуктивність елеваторів, утримувати на незмінному рівні тарифи на основні послуги та, відповідно, підвищувати конкурентоспроможність.

Література

1. Современное состояние и тенденции развития мощностей по хранению зерна в хозяйствах Украины (2012 р.) // Хранение и переработка зерна: научно-практический журнал. – 2012. – №4 (154).
2. Купченко А. Элеваторные мощности Украины  / А. Купченко // [Электронный ресурс] / А. Купченко // АПК-Информ: сайт. – 2014. – Режим доступа: http://www.apk-inform.com/ru/exclusive/topic/1034125#.VGUm0mcfg1I.
3. Пирожок О. Елеватори: курс на модернізацію / О. Пирожок // АгроМаркет. – 2014. – №12. – грудень.