Головна » Статті » Конференція_2015_10_20-21 » Секція_5_Економічні науки

ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЕКОЛОГООРІЄНТОВАНЕ УПРАВЛІННЯ»

Попик Олег

аспірант

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних

досліджень НАН України

м. Одеса

 

ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЕКОЛОГООРІЄНТОВАНЕ УПРАВЛІННЯ»

 

Складність структурних компонентів та характеру зв’язків у системі «природа-суспільство» обумовлює необхідність в розробці певного управлінського апарату, здатного підтримувати стійкість параметрів системи та забезпечувати її існування та розвиток. Загострення екологічної кризи сучасності, одним із проявів якої є загальне погіршення стану навколишнього середовища, свідчить про недосконалість існуючого споживацького та експлуататорського підходу до використання природно-ресурсного потенціалу, та підкреслює необхідність в розробці більш оптимального та науково-обгурнтованого механізму управління в природоохоронній сфері.

Наразі в Україні, та в загальносвітовій практиці, сформувалось певне, нажаль вкрай обмежене, бачення механізму управління природною складовою в процесі соціально-економічного та технологічного розвитку суспільства. За найбільш загальним визначенням В. Шевчука, екологічне управління – є процесом підготовки, прийняття і реалізації рішень, спрямованих на досягнення екологічних цілей із використанням різних спеціальних і загальносистемних, адміністративних та економічних методів та механізмів [1]. Таке стереотипне бачення нажаль не відображає важливість та значимість екологічного вектору в загальному процесі управління системами будь-якої складності, масштабу, чи ієрархічної структури, а робить акцент саме на досягненні екологічних цілей у діяльності, яка заздалегідь визначена як природоохоронна. Тому важливим є перехід від екологічного управління, до екологоорієнтованого управління, що акцентує увагу на екологічних аспектах і надає перевагу екологічним критеріям [2] у будь-якій діяльності чи процесі.

 Екологоорієнтоване управління – це процес інтегрованої сукупності впливу на соціально-економічну систему з метою досягнення запланованого цільового результату, який спрямований на імплементацію екологічної складової у соціально економічний розвиток [3]. Виходячи з даного визначення «цільовий результат» не обов’язково повинен мати екологічне спрямування, а сама кінцева мета діяльності не обов’язково повинна мати природоохоронний ефект за результуючу. Важливим є врахування саме екологічної складової у процесі формування та побудови довго- та короткострокових стратегічних орієнтирів соціально-економічного та техніко-технологічного розвитку. І якщо екологічне управління в багатьох випадках є суто природоохоронною діяльністю, то екологоорієнтоване управління лишень визначає пріоритетність та домінуючу роль саме екологічної складової не обмежуючи вид, характер та форму взаємодії у системі «природа-суспільство».

Під екологічною складовою слід розуміти визнання пріоритетності та врахування необхідності збереження визначених параметрів навколишнього середовища, що включають якісні та кількісні характеристики природних ресурсів та умов, екосистемну цінність природних комплексів, біотичного різноманіття та інші. Мається на увазі дотримання саме екологічних нормативів якості довкілля, що є суворішими ніж наприклад санітарно-гігієнічні, та націлені на збереження первісних кондицій природних екосистем. Така умова є базовим рівнем екологоорієнтованого розвитку що є невід’ємною складовою екологоорієнтованого управління.

Взагалі найбільш близько до визначення екологоорієнтованого управління підійшов Н.Ф. Реймерс коли під процесом управління природою розумів регуляцію людиною кількості та співвідношення середовище утворюючих компонентів і поєднання інтенсивно та екстенсивно експлуатованих територій для цілей створення господарсько-виробничих природних комплексів, здатних до саморегуляції чи потребуючих мінімальних вкладень засобів, матеріалів та енергії для збереження екологічної рівноваги [4]. Проте перспективи створення таких систем та комплексів є дещо примарними, зважаючи на відсутність у штучних, створених людиною, системах здатності до саморегуляції, та значної енерго- та ресурсоємності багатьох виробничих процесів, однак саме ідея підходу до управління природою зі збереженням стану екологічної рівноваги узгоджується з головними цілями та завданнями екологічного управління.

Таким чином, екологоорієнтоване управління постає важливим та необхідним інструментом оптимізації природокористування, та виступає в якості гідної альтернативи сформованій нині моделі екологічного управління, та є більш універсальним механізмом, що може використовуватись не тільки в природоохоронній сфері. Екологоорієнтоване управління є організаційною формою впливу на системи будь-якої складності та природи, це сукупність стратегічно визначених дій та заходів, націлених на досягнення визначеної мети із врахуванням та наданням пріоритетності екологічній складовій.

 

Література

1. Олефіренко О.В. Концептуальні основи формування екологічного управління в Україні // Актуальні проблеми державного управління. - № 1(45). – 2014 р. – с. 72-79

2. Хижнякова Н.О. Сутність екологоорієнтованих управлінських рішень та їх роль у вирішенні еколого-економічних проблем // Актуальні проблеми економіки. - № 11(137). – 2012 г. – с. 181-188

3. Хумарова Н.І. Складові та тенденції формування екологоорієнтованого управління в Україні: Монографія // ІПРЕЕД НАН України. – Одеса, 2010 р. – 198 с.

4. Реймерс Н. Ф. Природопользование. Словарь-справочник. — М.: «Мысль», 1990. — 639 с.

Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (19.10.2015)
Переглядів: 400
Всього коментарів: 0
avatar