Головна » Статті » Конференція_2015_10_20-21 » Секція_5_Економічні науки

ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ В УКРАЇНІ

Гуменюк Василь

к.е.н., старший науковий співробітник

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

м. Київ

 

ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ В УКРАЇНІ

 

Державні закупівлі є потужним стимулом розвитку економіки, вони формують значний за обсягом, стабільний і гарантовано ліквідний попит на товари (роботи, послуги) з боку замовників. Через механізм ринку держзакупівель задовольняються потреби держави в особі її органів, а також потреби органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів права, що уповноважені розпоряджатися державними коштами.

Тому ринок держзакупівель перебуває у сфері безпосереднього впливу держави, яка встановлює імперативні приписи стосовно доступу на цей ринок і поведінки на ньому акторів, включаючи суб’єктів публічного права, і забезпечує формування платоспроможного попиту на предмети закупівлі.

Разом з тим держзакупівлі в Україні були і залишаються сферою корупційних ризиків та джерелом перетоку державних коштів у тіньовий сектор економіки і в офшорні компанії. Це обумовлено як значним обсягом цього ринку, що сягає сотень мільярдів гривень на рік, так і недосконалим законодавством, насамперед в частині прозорості процедур закупівлі та відповідальності посадових осіб замовників за протиправні діяння під час їх проведення.

Згідно з даними державної статистики за період 2010–2014 рр. в Україні на держзакупівлі витрачено державних коштів на суму 1640 млрд грн, або в середньому 328 млрд грн на рік (для порівняння: доходи/видатки державного бюджету на 2015 р. передбачені у сумі 516,98/581,76 млрд грн). При цьому частка договорів, укладених за процедурою закупівлі в одного учасника, у загальній кількості договорів, укладених за підсумками торгів, зросла з 5,5% у 2010 до 54,1% у 2014 році. Водночас кількість договорів на закупівлю, укладених без застосування процедур закупівлі (предмети, вартість яких менша порогових значень, встановлених законом, або на які не поширюється дія закону), щорічно, за період 2010-2014 рр., перевищувала кількість договорів, укладених за процедурами держзакупівель, більш як у 20 разів [1].

Тому наведення ладу на ринку держзакупівель є одним із головних завдань держави за нинішньої кризової ситуації в економіці, особливо у сфері державних фінансів. Його вирішенню мало сприяти прийняття нового законодавства про держзакупівлі [2]. Проте істотних змін на краще не відбулося і нині надії покладаються на Угоду про асоціацію між Україною та ЄС в частині імплементації законодавства ЄС у сфері держзакупівель [3].

Слід звернути увагу на те, що запровадження задекларованого Угодою прозорого, недискримінаційного, конкурентного і відкритого тендерного процесу без застосування передбачених відповідними директивами ЄС допустимих заходів захисту внутрішнього ринку, може породити нову проблему для України, пов’язану з витісненням з ринку держзакупівель вітчизняного виробника, з усіма її соціальними наслідками.  

Нині частка нерезидентів–переможців торгів на вітчизняному ринку держзакупівель – як за кількістю учасників, так і за кількістю укладених з ними договорів – не перевищує 0,2%. Проте слід очікувати, що поступове взаємне відкриття цього ринку вже в середньостроковій перспективі призведе до помітного зростання на ньому кількості учасників з іноземним елементом.

Подальша повна відкритість ринку держзакупівель для вільного доступу на нього іноземних учасників, причому на умовах реальної конкуренції з вітчизняними суб’єктами господарювання, хоча і стимулюватиме останніх підвищувати конкурентоспроможність, на нашу думку, матиме наслідком зростання частки державного фінансування іноземного виробника і посилення занепаду внутрішнього ринку.

Висока ймовірність цього обумовлюється тим, що обов’язкова імплементація законодавства ЄС у правову систему України сприятиме подоланню нинішнього монополізму на товарних ринках країни, реальній ціновій конкуренції та забезпечуватиме нерезидентам необхідний захист їхніх прав і законних інтересів як учасників процедур закупівель.

Безумовно, правила зони вільної торгівлі забороняють надання державної допомоги національним виробникам за рахунок державних ресурсів, окрім обмежених видів допомоги, сумісної зі спільним ринком ЄС і внутрішнім ринком окремої держави. Проте у сфері держзакупівель є допустимими такі заходи протекціоністської політики, не пов’язані з прямою підтримкою національних виробників за рахунок державних ресурсів чи з умовами торгівлі товарами (послугами), які на підставі закону можуть використовуватися у конкретних правилах проведення процедур закупівлі окремими замовниками. Це не суперечитиме вимогам глави 8 Угоди [3, с. 96–102], які передбачають взаємний доступ до ринків держзакупівель на основі принципу національного режиму на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

Відтак органи державної влади мають сповна використати можливості для створення інститутів регулювання сфери держзакупівель, за яких державні кошти спрямовувалися б переважно на розвиток внутрішнього ринку. Це зобов’язує державу відповідально і зважено поставитися до ймовірних наслідків інтеграції і кардинально змінити розуміння ролі економічної політики в умовах глобалізації, зокрема у сфері держзакупівель. 

 

Література

1. Проведення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти в Україні / Держстат України [Електронний ресурс]. – Доступний з : http://www.ukrstat.gov.ua/.

2. Закон України «Про здійснення державних закупівель» від 10 квітня 2014 р. № 1197-VII.

3. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована із заявою відповідним Законом України від 16 вересня 2014 р. №1678-VII.

Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (19.10.2015)
Переглядів: 189
Всього коментарів: 0
avatar