Головна » Статті » Конференція_2015_10_20-21 » Секція_3_Ветеринарні науки

ПОШИРЕННЯ ГЕПАТО-ЛІЄНАЛЬНОГО СИНДРОМУ У СВІЙСЬКИХ СОБАК

Кравченко Сергій

к.вет.н., доцент

Канівець Наталія

магістр ветеринарної медицини

Бурда Тетяна

магістр ветеринарної медицини

Полтавська державна аграрна академія

м. Полтава

 

ПОШИРЕННЯ ГЕПАТО-ЛІЄНАЛЬНОГО СИНДРОМУ У СВІЙСЬКИХ СОБАК

 

Гепато-лієнальний синдром (ГЛС) – одночасне збільшення селезінки та печінки, що супроводжується порушенням функціонального стану цих органів і обумовлене, спільною на патогени реакцією. Поєднана реакція печінки та селезінки пояснюється їх тісним онто- та філогенетичним зв’язком, що виявляється спільною іннервацією, портальним кровообігом та шляхами лімфовідтоку [1–3]. 

Для вивчення поширення ГЛС у свійських собак нами було проведено аналіз первинної документації клініки ветеринарної медицини при кафедрі терапії  Полтавської державної аграрної академії в період 2014–2015 років.

Було встановлено, що ГЛС найчастіше реєстрували у свійських собак породи німецька вівчарка – 7 тварин (29,2 %). Дещо рідше – у середньо-азіатських вівчарок та безпородних собак (25,0 %). На нашу думку, це не відображає порідну схильність до захворювання, а лише відповідає сучасними тенденціями щодо їх утримання.

Водночас ГЛС реєстрували у собак породи лабрадор (3 випадки), а також відмічали два випадки розвитку гепато-лієнального синдрому у французьких бульдогів (8,3 %). Таким чином, можна зробити висновок, що на ГЛС хворіють свійські собаки різних порід.

Аналіз вікової динаміки показав, що гепато-лієнальний синдром найчастіше реєстрували у тварин старше 7 років, що становить 10 випадків (42 %), та у тварин молодше 1 року, що складає 7 випадків (29 %) від загальної кількості. Отримані дані свідчать, що свійські собаки середнього віку менш схильні до ГЛС. Це пояснюється особливостями етіології синдрому. У тварин до року він розвивається найчастіше як вроджений внаслідок аномального розвитку кровотворних судин в ембріогенезі, а у тварин старших вікових груп – патологій внутрішніх органів, що характеризуються тривалою дією часового фактору [4–6].

Згідно аналізу даних звітної документації з 24-х зареєстрованих випадків гепато-лієнального синдрому серед свійських собак у 18 тварин (75 %) патологія розвинулася на фоні незаразних хвороб внутрішніх органів, 4 випадки (16,7 %) внаслідок інвазійних та 2 випадки (8,3 %) внаслідок хірургічних патологій.

Серед внутрішніх хвороб, що супроводжувалися розвитком ГЛС, найбільш поширеними були хвороби печінки – гепатит (37,5 %), цироз (20,8 %), гепатодистрофія (12,5 %).

За гепатиту ГЛС розвивається досить швидко, що очевидно обумовлене впливом на паренхіму печінки та селезінки токсинів, які потрапляють через систему ворітної вени з шлунково-кишкового тракту.

Високий відсоток розвитку гепато-лієнального за цирозу печінки спричинений структурними змінами селезінки, а саме, заміщенням паренхіматозних елементів сполучнотканинними. У цьому разі порушується гемодинаміка та розвивається спленомегалія [5, 7].

Необхідно зазначити, що у 4 випадках (16,7 %) розвиток гепато-лієнального синдрому реєстрували внаслідок бабезіозу. Це захворювання зазвичай ускладнюється розвитком інвазійного гепатиту та вторинного цирозу, як результат інтоксикації продуктами життєдіяльності бабезі й і отруєння організму ендо- і екзотоксинами. Окремі випадки ГЛС відмічали у собак за новоутворень  в селезінці (8,3 %) та міокардіодистрофії (4,2 %). Розвиток ГЛС в цих тварин найчастіше характеризувався наявністю сумісної патології багатьох органів та систем організму.

Таким чином, на гепато-лієнальний синдром хворіють собаки старше 7 років не залежно від породи. Основними етіологічними чинниками захворювання слід вважати токсичний вплив різного характеру (отруєння, інвазійні ураження тощо).

 

Література

  1. Внутрішні хвороби тварин / [В. І. Левченко, І. П. Кондрахін,
    В.В. Влізло та ін.] ; За ред. В. І. Левченка. – Біла Церква, 2012. – Ч. 1. – 528 с.
  2. Бергхоф П. К. Мелкие животные. Болезни и лечение / П. К. Бергхоф. – М. : Аквариум, 1999. – С. 208–210.
  3. Уша Б. В. Болезни печени собак / Б. В. Уша, И. П. Беляков. – М.: ПАЛЬМАпресс, 2002. – 36 с.
  4. Kelly R. The liver and biliary system / Jubb KVF, Kennedy PC, Palmer N // Pathology of domestic animals [4th Ed]. – Academic Press. – 1993. P. 319–406.
  5. Primary hepatitis in dogs: a retrospective review (2002–2006) / [J. H. Poldervaart, R. P. Favier, L. C. Penning et al.] // J. Vet. Intern. Med. – 2009. – Vol. 23 (1). – Р. 72–80.
  6. Высоцкий Р.А. Сравнительная характеристика морфологических и функциональных исследований при патологиях печени у собак : автореф. дис. на соиск. наук. степени канд. вет. наук. : спец. 16.00.02  «Патология, онкология и морфология животных» / Р.А. Высоцкий. – Москва, 2002. – 20 с.
  7. Тимофеев С.В.  Заворот селезенки у мелких домашних животных / [Тимофеев С.В. Позябин С.В. Филиппов Ю.И.] // Материалы Междунар. науч.-практ. конф., посвященной 85-летию академии. – М: ФГОУ ВПО МГАВМиБ,  2004. – С. 22–24.
Категорія: Секція_3_Ветеринарні науки | Додав: Admin (19.10.2015)
Переглядів: 325
Всього коментарів: 0
avatar