Головна » Статті » Конференція_2015_10_20-21 » Секція_2_Біологічні науки |
Шумигай Інна к.с-г.н., с.н.с. Інститут агроекології і природокористування НААНУ м. Київ
ДЕФІЦИТ ВОДНИХ РЕСУРСІВ
Чиста вода на нашій планеті є одним з найцінніших природних ресурсів. Але останніми роками природа була надмірно пошкоджена, а природні ресурси у значній мірі вичерпані. І людство вперше за багато століть свого існування зіткнулось з новою, несподіваною і неусвідомленою проблемою дефіциту прісної води. Так, на глобальному рівні споживання води впродовж століття виросло у шість разів і ще подвоїться до 2050 року. Згідно з різними оцінюваннями нині понад 1 млрд осіб у світі не мають достатнього доступу до водних ресурсів, проблема дефіциту води відчувається у 80 країнах світу, а через 15–20 рр.. від нестачі води може постраждати до половини населення планети [1, 2]. Україна також відноситься до числа країн, що мають проблеми з якістю та кількістю водних ресурсів, а отже проблема їх ефективного використання є дуже актуальною. Окрім того, Україна − одна з найменш забезпечених водними ресурсами держав не лише в Європі, а й порівнянні навіть з середньоазіатськими країнами з великими площами пустель. У нашій державі порівняно невеликі загальні запаси води (не перевищують 15 тис. м3 на одного мешканця), нерівномірний перерозподіл їх по областях, розвинуті індустрія і сільське господарство, велика густота населення, що спричиняють проблеми у забезпеченні народного господарства водою. Нині не використовуваних водних ресурсів в Україні немає, а різниця у забезпеченні водою різних регіонів перевищує десятки, а то й сотні разів. Так, недавні дослідження, проведені Держводагенством України засвідчують, що найменш забезпеченими водою є південні області (Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, Херсонська), які найбільше її потребують, оскільки на 1 км2 території припадає від 23 до 5 тис. м3/рік води, а на одну людину в 15–20 разів менше води, ніж у західних областях [3–5]. На більшості територій промислові та сільськогосподарські підприємства, населення відчувають нестачу чистої прісної води. Гострий дефіцит її проявляється не лише у маловодних посушливих регіонах, а й там, де природні запаси води здавалося б цілком достатні для потреб регіону. Якщо причиною цього у перших регіонах є абсолютна нестача води, то в інших − забруднення, неможливість використовувати таку воду не лише як питну, а й у багатьох галузях народного господарства. Це погіршення якості води у водоймах та виснаження водних ресурсів відбувається постійно, що зумовлено переносом різних речовин з водою. Тому більшість басейнів річок України, згідно з гігієнічною класифікацією водних об’єктів, за ступенем забруднення можна віднести до забруднених та дуже забруднених [4, 5]. Отже, кількісне виснаження водних ресурсів, зокрема малих річок завдає природним та господарським комплексам великого екологічного та економічного збитку, порушує стійкість річкових екосистем, ускладнює водокористування та погіршує умови життєдіяльності людини. У зв’язку з цим, вивчення впливу урбанізації та господарської діяльності людини на гідрологічний режим водних об’єктів є досить актуальним. Нині перед нами стоїть проблема збереження та збільшення запасів водних ресурсів. Тому за умови дефіциту останніх – державі необхідно розробити нові теоретико-методологічні і методичні підходи щодо питання освоєння, використання та збереження водних ресурсів. Слід зазначити, що захист і збереження води – це відповідальність кожного з нас.
Література
| |
Категорія: Секція_2_Біологічні науки | Додав: Admin (18.10.2015) | |
Переглядів: 1987 |
Всього коментарів: 0 | |