Головна » Статті » Конференція_2015_05_7-8 » Секція_5_Економічні науки

ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ У ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНІВ

Сурменелян Олександра

аспірант

Харківський національний університет міського

господарства імені О.М. Бекетова

м. Харків

 

ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ У ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНІВ

 

У сучасних умовах суттєво зростає роль регіонів у виконанні програмних завдань Держави щодо забезпечення сталого економічного розвитку та поглиблення євроінтеграційних процесів. На жаль, в Україні не так багато регіонів з великим економічним потенціалом, що мають доступ до паливних ресурсів, сировини, капіталу, дешевої праці і містких місцевих ринків.

Становлення сучасного ринкового господарства вимагає пошуків нових шляхів до формування стратегії ресурсозбереження регіональних економічних систем. Перехід до ринкових відносин вимагає удосконалення структури економічного середовища регіонів, спрямованого на комплексний їх розвиток, раціональне використання економічного потенціалу та ефективну взаємодію у господарському комплексі країни.

Кожний економічний регіон постає цілісною територіальною господарською системою, у якій головна роль належить галузям ринкової спеціалізації. Надто важливо, що під час переходу до ринкової економіки формується система територіально-виробничих комплексів різноманітних типів, триває процес розвитку єдиного господарського комплексу країни на основі міжгалузевих комплексів: паливно-енергетичного, машинобудівного, космічного, агропромислового, а також регіональних комплексів. Слід зазначити, що останні мали б стати важливими організаційними формами поєднання галузей ринкової спеціалізації з регіональною виробничою та соціальною інфраструктурами, тобто регіональним рівнем відтворення: виробництва, обміном, розподілом, споживанням економічних благ на мезорівні [1].

Складність сучасних завдань соціально-економічної трансформації України та її інтеграції у світові господарські структури потребує усунення протиріч між соціально-економічними потребами суспільства та реальним суспільно-виробничим потенціалом національного господарства. Оскільки структура економіки, що сформувалася в Україні впродовж останніх 30–40 років, є вкрай екологонебезпечною, ресурсо- й енергомісткою і до того ж із технологічно застарілою та відсталою матеріально-технічною базою, то її, безперечно, необхідно перебудовувати і модернізувати [2].

Спад рівня і ефективності виробництва на макроекономічних і мікроекономічних рівнях значною мірою пов’язаний із великою ресурсомісткість продукції, що, в свою чергу, призводить до її великої собівартості. Внаслідок фінансово-економічної кризи матеріально-технічна база підприємств послаблюється, обсяги капітальних вкладень знижуються. Закупівля товаровиробниками техніки та обладнання зменшується. Внаслідок цього більшість машин і механізмів відпрацювали амортизаційні строки. Водночас витрати на їх ремонт і технічне обслуговування, тобто утримання в працездатному стані, значно зросли.

У промисловості першорядне значення має підвищення ефективності використання сировини й основних матеріалів, тому що ці витрати у структурі собівартості продукції становлять більше як 70 %, і навіть незначне скорочення їх при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає значний ефект. Тому в галузях промисловості значна увага приділяється збільшенню виходу готової продукції з одиниці сировини, зменшенню норм витрати матеріалів на одиницю продукції, скороченню відходів і втрат сировини й матеріалів, удосконаленню системи матеріального заохочення робітників за поліпшення використання сировини й матеріалів [3].

В умовах підвищення своєї самостійності підприємства самі відповідають за необхідний перелік, кількість та якість ресурсів, потрібних для прискореного переходу на нові види продукції, зняття з виробництва застарілої, а також для відповідного розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства. Згідно з цим підприємство визначає поточну та перспективні потреби в ресурсах, а також передбачає необхідні заходи щодо їх забезпечення.

Для підвищення ефективності роботи велике значення мають заходи щодо ліквідації зайвих і непотрібних запасів, попередження їх появи. Важливим фактором у цьому є зменшення накопичених раніше залишків товарно-матеріальних цінностей і готової продукції, а також залучення у виробництво нормованих оборотних коштів.

Перехід на адаптивне управління ресурсозбереженням промислових комплексів регіонів України дозволить підприємствам набагато швидше реагувати на зміни, при цьому дотримуючись розумне співвідношення між внутрішніми можливостями підприємства та зовнішніми умовами, що диктуються ринком, забезпечить інформаційну складову процесу ресурсозбереження та дозволить приймати  адекватні управлінські рішення відповідно до цілей підприємства у сфері раціонального використання ресурсів.

 

Література

1. Гончарук В. А. Развитие предприятия [Текст] / В. А. Гончарук // М.: Дело, 2000. – 128 с.

2. Кондратенко Н.О. Теоретико-методологічні засади стратегії ресурсозбереження у регіональних економічних системах [Текст]: дис..д-ра екон. наук: 08.00.05 / Н.О. Кондратенко // Київ, 2011. – 469 с.

3. Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання  [Текст]: підручник / П. Я. Попович. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 454 с.

Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (07.05.2015)
Переглядів: 305
Всього коментарів: 0