Кульбака Віктор

здобувач

Міжнародний університету бізнесу і права

м. Херсон

ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Розвиток регіональної економіки тісно пов'язаний з питаннями екологізації землекористування, що зумовлює необхідність розробки широкої системи регламентацій щодо використання землі як засобу виробництва, її охорони як елементу довкілля.

Надзвичайно вагомим аргументом господарського ставлення до землі, збереження родючості ґрунту, підвищення продуктивності землі є стаття 164 Земельного кодексу України, яка визначає такий перелік заходів охорони земель, як:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Важливо те, що Земельний кодекс передбачає розробку введення нормативів гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових і реконструкції діючих об’єктів, будівель і споруд, а також впровадженні нових технологій, повинні передбачатись економічні та санітарно-технічні заходи щодо охорони земель. Якщо земельне законодавство регламентує заходи еколого-безпечного землекористування, то землеустрій як цілісна система взаємопов’язаних організаційних, правових, господарських, інженерно-технічних, екологічних, економічних та інших заходів їх реалізує.

Слід зазначити, що суть землеустрою на ландшафтній основі полягає не тільки в урахуванні комплексу природноекономічних чинників, але і в пізнанні закономірностей будови частини ландшафтів, процесів, які проходять в них, вмінні дати прогнозний аналіз змін в ландшафтах на певний період часу, які виникають під впливом антропогенної дії та інше. Тільки при такій умові буде розв’язано існуючу суперечність між людиною і біосферою, будуть вирішені соціально-економічні, господарські та інші проблеми охорони і використання землі [3].

Досягти успіху при екологізації землекористування можна лише за умови, якщо будуть чітко визначені цілі, до яких повинні прагнути люди. Під ціллю розуміють конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагаються досягти в результаті своєї діяльності. Важливим завданням екологізації землекористування є збереження навколишнього середовища в стані, що не перевищує граничнодопустимих рівнів. При цьому передбачається розширене відтворення родючості ґрунту, захист земель від ерозії, підтримання бездефіцитного балансу гумусу, поживних речовин, усіх параметрів ґрунту, які забезпечують підвищення його родючості, забезпечення оптимального рівня розораності земель; застосування екологічно безпечних технологій вирощування сільськогосподарських культур та ін. [2].

Перехід до методів управління соціально-економічним розвитком країни зумовив формування принципово нових підходів щодо політики у галузі земельних відносин. Ефективне державне управління земельними ресурсами, таким чином, стає ключовим компонентом екологізації  землекористування, її інституційним каркасом [3-5].

Система заходів щодо екологізації в кожному регіоні (районі) має свою специфіку, яка залежить як від природних і економічних чинників, так і комплексного розвитку регіону. Перш ніж приступити до розробки пропозицій наукової організації землекористування, потрібно дати оцінку сучасного стану використання земельних ресурсів. У зв’язку з цим варто зазначити, що Україна характеризується досить високою сільськогосподарською розораністю території – 54,0 %. Для порівняння: розораність території США – 20 %, Англії – 28, Болгарії – 34, Китаю – 10, Нідерландів – 25, Франції – 34 %.

Тому небезпідставним є застереження, що екологічний стан земель не менш кризовий, ніж економічний. Основна причина – незбалансований антропогенний вплив на землю при веденні сільськогосподарського виробництва. Все це здійснювалося за рахунок максимального освоєння малопродуктивних угідь під ріллю для розширення посівних площ, повсюдної хімізації тощо. Як видно із екологічного стану земельного фонду, за результатами дослідження можна зробити загальні висновки, які є характерними і для інших регіонів України.

Так, з незначним приростом урожайності сільськогосподарських культур в окремі роки посилювалися такі негативні процеси на землі, як водна і вітрова ерозія, руйнування структури ґрунту тощо. В Україні 25 % площі світових чорноземів, в т.ч. 60 % сільськогосподарських угідь, розміщені на чорноземах, чорноземно-лучних і лучно-чорноземних ґрунтах з високою потенційною родючістю, а саме вони найбільше і піддаються ерозії. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають водної і вітрової ерозії в Україні, становить 16,3 млн. га, в т.ч. 13,7 млн. га ріллі [1].

Внаслідок ерозійних процесів щорічно втрачається 600 млн. тонн ґрунту, у тому числі більше 20 млн. тонн гумусу, що є однією з причин зниження родючості.

Загальнодержавна проблема раціонального використання земель в Україні серед багатьох аспектів потребує вирішення двох взаємопов’язаних питань, а саме: постійне зростання продуктивності і ефективності використання земель з однієї сторони, та надійний захист і збереження родючості ґрунтів з другої. Їх неузгодженість, особливо нехтуванням ґрунтозахисного аспекту, без сумніву, веде до деградації ґрунтового покриву, втрати гумусу, інших поживних речовин. Однобічне інтенсивне використання земель веде переважно до зростання антропогенного навантаження на ландшафт, порушує природну рівновагу екосистем і, як наслідок, не може повністю задовольнити бажані потреби виробництва рослинницької продукції. За сутністю, так зване інтенсивне використання земель, стає не чим іншим, як екстенсивним, бо веде до залучення у сільськогосподарський оборот малопродуктивних ерозійно небезпечних земель, внаслідок чого знижується стабільність землеробства, його продуктивність.

В сільському господарстві екологізація землекористування в широкому розумінні означає забезпечення продовольчої безпеки, при одночасному оздоровленні навколишнього середовища. Збереження і відновлення земельно-ресурсного потенціалу – основна мета екологізації землекористування.

Література

1. Агропромисловий комплекс України: стан та перспективи розвитку (1999-2000) / За ред. П.Т. Саблука, М.Я. Дем’яненка, М.Ф. Кропивка. – К.: ІАН УААН , 1999. – 335с.

2. Теоретичні засади сталого розвитку землекористування у сільському господарстві /Д.С. Добряк, А.Г. Тихонов, Н.В. Гребенюк. – К.: урожай, 2004. – 136с.: іл. – Бібліогр.: С. 125.

3. Сохнич А.Я. Екологічна безпека України //Вісник ЛДАУ №3 Зе­млевпорядкування і земельний кадастр. - 1999.- С.191-199.

4. Сохнич А.Я. Методологічні основи оптимізації охорони природи і землекористування //Землевпорядний вісник . – 1999. - № 3. – С. 4 – 10.

5. Сохнич А.Я. Проблеми використання і охорони земель в умовах ринкової економіки. Монографія. Львів: НВФ ”Укр. технології”, 2002.-252с.