Головна » Статті » Конференція_2015_05_7-8 » Секція_5_Економічні науки

ОСОБЛИВОСТІ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ

Кордонець Вікторія

студентка

Літинська Валентина

к.е.н., доцент

Хмельницький національний університет

м. Хмельницький

 

ОСОБЛИВОСТІ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ

 

Сьогодні в Україні відбувається прискорення процесу формування національної інноваційної системи, забезпечення випереджального розвитку наукомістких, високотехнологічних галузей, упровадження ефективних механізмів мотивації стимулювання інноваційної діяльності пов’язано передусім з удосконаленням організаційно-правового механізму регулювання інноваційного підприємства. Оцінка стану реалізації положень нормативно-правових актів у сфері наукової та інноваційної діяльності свідчить, що інноваційний розвиток в Україні відбувається в умовах сформованої суперечності між об’єктивними закономірностями суспільного розвитку в частині існування нагальної потреби в інноваціях та наявними умовами їх продукування та впровадження, що в остаточному результаті вимагає законодавчого та методологічного з’ясування проблеми.

В економічній теорії нагромаджено великий і цінний досвід у питаннях, які стосуються стимулювання інноваційної діяльності. Зокрема, ці проблеми відображені у працях таких вітчизняних вчених, як Г.Абалкін, І.Бланк, М.Білик, М.Герасимчук, В.Геєць, Б.Кваснюк, І.Комаров, І.Радіонова, П.Саврук, І.Лукінов, зарубіжних науковців – таких, як Дж.Стігліц, Дж.Сакс, Гж.Колодко, Д.Львова та ін. Орієнтація вітчизняної економіки на інноваційну модель розвитку обумовлює конкретизацію досліджень та їх спрямування у сферу інноваційної діяльності.

 Метою статті є визначення ролі та обґрунтованих напрямків у формуванні стимулювання інноваційного розвитку персоналу.

Розуміння внутрішніх механізмів мотивації та стимулювання до інноваційної діяльності дає змогу менеджерам виробити ефективну політику у цій сфері трудових відносин, створити «режим найкращого сприяння» для тих, хто прагне вдосконалення як своєї роботи, так і діяльності організацій загалом.

Мотив – це актуалізована потреба людини, яка спонукає її до певних дій і вчинків, внаслідок яких потреба може бути задоволена, а стимул – спонукати до дій, зумовлених зовнішніми чинниками [3].

Мотив є внутрішньою спонукальною причиною, що обумовлює дії і вчинки суб’єкта, тоді як стимул більше асоціюється із втручанням зовнішніх сил (чинників) у вибір суб’єктом управління певного типу поведінки. Дослідження показують, що мотиваційний механізм буде ефективним лише тоді, коли ґрунтуватиметься не на засадах адміністративного впливу, а на економічних важелях, завдяки чому керуючий вплив здійснюватиметься у режимі саморегуляції. Так формується інноваційно-активна поведінка працівників організацій – поведінка, яка передбачає їх високу ініціативність щодо участі у вирішенні проблем організацій, результатом чого є створення і впровадження новацій, спрямованих на реалізацію завдань інноваційного розвитку.

Мотивацію як внутрішній фактор, що детермінує поведінку людини, М.І. Дяченко, Л.О. Кандибович розглядають як сукупність мотивів, що спонукають до досягнення мети [2].

С.Занюк – як сукупність спонукальних факторів, які визначають активність людини (мотиви, потреби, ситуативні фактори, що детермінують поведінку людини) [1].

В.Н. Дружинін та інші – як сукупність психічних процесів, які надають поведінці енергетичного імпульсу та загальної спрямованості [1]. Тоді як мотивацію, процес зовнішнього впливу на поведінку людини, Б.М. Генкін визначає як досягнення особистих, групових і суспільних цілей [1].

Успіх інноваційного процесу залежить від того наскільки безпосередні учасники інноваційного процесу зацікавлені в швидкому впровадженні результатів науково-дослідної і дослідно-конструкторської роботи у виробництво. З огляду на це, стимулювання інноваційної праці повинно постійно спиратися не лише на матеріальні, а й на нематеріальні (соціально-психологічні) форми стимулювання, орієнтовані на задоволення потреб вищого рівня. У таких умовах інноваційна активність персоналу буде високою, що розширюватиме інноваційні можливості підприємства. Варто зазначити, що методи стимулювання інноваційної діяльності прямої і непрямої дії мають різне мотиваційне навантаження.

Отже, зазначимо, що роль стимулювання у формуванні інноваційного розвитку є провідною. Вони обґрунтовують стратегічні напрямки соціально-економічного розвитку країни і реальні кроки (заходи) щодо її реалізації. Центральною проблемою, яку належить вирішити, є формування ефективного ринку інновацій та забезпечення його функціонування. Це передбачає здійснення реальних заходів впливу на складові цього ринку. Конкретно йдеться про стимулювання попиту на інновації, сприяння зростання їхньої пропозиції та забезпечення фінансування інноваційної діяльності.

 

Література

1 Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов, – М.: Изд. Группа «НОРМА-ИНФРА-М», 2011. – 384 с.

2 Дьяченко М.И., Кандибович Л.А. Краткий психологический словарь: Личность образование, самообразование, профессия, – Минск: Хелтон, 1998. – 399 с.

3 Примак Т.О. Маркетингові комунікації: Навч. посібник. – К.: Ельга; Ніка-Центр, 2009. – 280 с.

4 Дорогунцов С., Федорищева А. Научно-технический прогресс как основа развития производства и снижение его потенциальной опасности // Экономика Украины. – 2014. – № 3. – С.4–12.

Категорія: Секція_5_Економічні науки | Додав: Admin (07.05.2015)
Переглядів: 519
Всього коментарів: 0