Головна » Статті » Конференція_2015_03_19-20 » Секція_3_Економіка_і природокористування

ТВЕРДІ ПОБУТОВІ ВІДХОДИ В УКРАЇНІ: СКЛАДУВАТИ ЧИ СПАЛЮВАТИ?

Стаднік Вероніка

студентка

Тихомирова Тетяна

асистент

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

м. Харків

 

ТВЕРДІ ПОБУТОВІ ВІДХОДИ В УКРАЇНІ: СКЛАДУВАТИ ЧИ СПАЛЮВАТИ?

 

На території України середній показник твердих побутових відходів (ТПВ) на одну особу складає близько 400 кг/рік і ця цифра безперервно збільшується (на 8 % щорічно), 90% звалищ, на яких "зберігаються" відходи, переповнені, а 60% не відповідають екологічним та санітарно-гігієнічним нормам. В той час, коли Україна потопає в смітті, вітчизняні компанії-переробники вимушені купувати сміття закордоном, близько 40% макулатури імпортується із Польщі, Словаччини та Росії, що збільшує собівартість продукції на 25%. Переробка сміття в Україні ледве досягає 4%, для порівняння, у Швеції рівень переробки сміття досягає майже 99%, країна імпортує сміття з Великобританії, Італії, Норвегії та Ірландії , щоб забезпечити 32 електростанції, які працюють на основі спалюванні відходів.

Сміттєспалювальні заводи (ССЗ) в Україні представлені чотирма об’єктами, побудованими в кінці 1980-х років. До цього переліку входять зупинені ССЗ в Харкові та Севастополі, ССЗ у Дніпропетровську, а також київський ССЗ "Енергія", який працює не на повну потужність. Виробничий процес даних підприємств не відповідає сучасним екологічним вимогам, а обладнання давно застаріло. Будівництво сміттєспалювального заводу має бути доцільним, як з економічної, так із екологічної точки зору, для цього одного-двох заводів недостатньо – знадобляться як мінімум 10 в найбільших регіонах країни. За розрахунками Держагенства з інвестицій вартість одного заводу від 500 млн. до 1 млрд. гривень (залежно від розрахункових потужностей підприємства). Для міст-мільйонників одного заводу для переробки буде недостатньо, потужний завод має змогу впоратись лише з 300 тисячами тонн сміття у рік, в той час, як столиця за рік викидає на полігони 1 млн. 200тис. тонн відходів, тобто тільки для "обслуговування" Києва потрібно 4 сміттєпереробних заводи, рентабельність яких викликає багато сумнівів. 

Омріяні інвестиція стають реальними, коли інвестор може отримувати прибуток. В Україні на даль дешевше сміття відвезти на полігон чи сміттєзвалище, ніж його спалити. Простий приклад, вартість переробки 1т сміття на ССЗ «Енергія» складає 127 грн, в той час, як вартість захоронення на полігоні усього 90 грн, а в околицях Києва вдвічі дешевше, за таких умов інвестори зацікавленості у цій сфері майже не мають. Говорити про прибуток можна лише за умови підвищення тарифів на захоронення сміття на полігонах, а також включити у тариф на вивезення ТПВ вартість переробки відходів. При чому власник полігону також повинен відповідати за його стан та потенційну шкоду навколишньому середовищу, дбати про його подальшу долю після його закриття, стежити за станом ґрунтових навколо нього та інш. На справді в нас навіть на офіційно закриті полігони досить звозять ТПВ – через так звані «дірки у заборах», найчастіше – з мовчазного дозволу влади, бо інших шляхів нема, нові полігони не будуються, а ССЗ не функціонують.

А що ж населення? Сміття ми майже не сортуємо, бо в нас єдиний тариф на його вивіз, тоді як в країнах ЄС вартість вивезення 1 кг невідсортованого побутового сміття коштує від 10 до 20 євро, коли як відсортоване сміття вивозиться безкоштовно. Відсутність екологічної культури населення не тільки не дозволяє заощаджувати державні кошти, але й завдає непоправної шкоди навколишньому середовищу. Так, одна пальчикова батарейка, яка зазвичай потрапляє на звалища зі звичайними ТПВ, може забруднити близько 400 літрів води або 20 м² ґрунту, але пунктів збору надзвичайно мало, і що робити з непрацюючими батарейками звичайному українцю невідомо. Невирішеною також залишається проблема утилізації відпрацьованих масел (ПММ) (трансмісійних, моторних, гідравлічних, індустріальних і т.д.), які завдають непоправної шкоди екології. Так, всього 1 літр моторного масла, вилитого у грунт, робить непридатним 100-1000 тонн ґрунтових вод, нерідко підприємства скуповують масла і використовують в якості палива, що категорично заборонено, оскільки при їхньому спалюванні в атмосферу потрапляє величезна кількість шкідливих речовин. 

Система переробки сміття в Україні запрацює, якщо зміниться ментальність людей. У деяких містах вже давно встановлені контейнери для скла, паперу та ПЕТ-пляшок, однак, якщо у контейнери для пластику люди охоче викидають пляшки, то у відділення для паперу та скла потрапляє все підряд. Для того, щоб запровадити систему розподілу сміття серед населення треба його заохочуватиме не тільки високими/низькими тарифами, а й повсякденною вигодою. Найвдаліший приклад є в Пекіні, де на станціях метро Шаояоцзю і Цзіньсун встановлені спеціальні автомати, які пресують ПЕТ-пляшки, далі ці пляшки відправляють на переробку, що дозволяє заощадити 18 млн. т нафти, а за кожну здану пляшку пасажир отримує 0,1 юаня (1,6 цента США), 20 пляшок вистачить, щоб цілком оплатити одну поїздку на метро. Як ви думаєте, з огляду на сучасні економічні проблеми в державі,чи користовувалися б попитом такі автомати? Населення міст, де є метрополітен, мабуть за 1 місяць здало б до таких автоматів усі свої ПЕТ-пляшки, а також очистили від них всі парки, лісочки, майданчики та інш. А що робити тим містам, де немає метрополітену? А хіба важко видавати за здані пляшки молоко? Чи квіток на автобус? Чи квітки у кіно? Було б бажання та воля тих людей та департаментів, які можуть втілити такі проекти. 

Тільки економічні важелі, поєднані з екологічною культурою та особистим ставленням до природи, допоможуть українцям якомога більше сміття сортувати і здавати у пункти прийому вторинної сировини та дотримуватись «принципу трьох R»: Reduce (зменшуй споживання), Reuse (використовуй повторно), Recycle (переробляй).

Категорія: Секція_3_Економіка_і природокористування | Додав: Admin (19.03.2015)
Переглядів: 720
Всього коментарів: 0