Лупеха Інна

аспірант

ННЦ «Інститут землеробства НААН України»

смт. Чабани

ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Сутність та проблеми природокористування завжди були важливими для людства, але найбільшої актуальності вони набули в наш час, коли господарська діяльність людини викликала великі зміни природного середовища на всій планеті. Пояснюється це різким збільшенням чисельності населення Землі, надмірним використанням природних ресурсів і наслідками науково-технічної революції.

Поняття «природокористування» в законодавстві України насамперед пов’язане з використанням природних ресурсів, яке в Україні здійснюється на засадах загального і спеціального використання природних ресурсів [1].

Природокористування можна визначити як сукупний вид людської діяльності, який справляє комплексний вплив на природне середовище. Розрізняють нераціональне та раціональне природокористування.

Нераціональне природокористування – це такий спосіб використання тіл і властивостей природи, що приводить до руйнування природно-ресурсного потенціалу, порушення закономірних природних процесів, забруднення природного середовища.

Раціональне природокористування – це така діяльність людини, метою якої є не лише задоволення своїх потреб, але і  збереження природних систем в якісному стані. Загальною метою раціонального природокористування є задоволення зростаючих потреб людини в природних ресурсах при умові збереження (відновлення) компонентів природного середовища [2].

Основним завданням раціонального природокористування є:

– збереження та підвищення продуктивності і цінності природних ресурсів;

– забезпечення раціонального їх використання і розширеного відтворення, а також збереження природних умов і ресурсів, необхідних для постачання сировини й енергії народному господарству;

– поліпшення умов праці та відпочинку людей;

– збереження типових і унікальньіх природних комплексів, визначних об’єктів живої і неживої природи.

Раціональне природокористування повинно забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, за умови збереження високої якості середовища проживання людини. Цього можна досягнути завдяки економічній експлуатації природних умов і ресурсів при найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров’я  людей.

Під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміють систему централізовано встановлених нормативів максимально допустимих затрат на збереження даного природного блага і нормативів мінімально допустимої ефективності експлуатації природних ресурсів.

Економічна оцінка природних ресурсів являє собою грошовий вираз довгострокового ефекту від їх експлуатації. Вартісна оцінка природних ресурсів необхідна для економічного обґрунтування вкладень у відтворення, охорону і раціоналізацію використання природних багатств і вибору найвигідніших із народногосподарських позицій засобів їх утилізації. Необхідність визначення економічної оцінки природних ресурсів було визначено не відразу. У стратегії природокористу­вання можна виокремити три етапи [3]:

Для першого етапу було характерним (в економічній науці) домінування  концепції безкоштовності природних ресурсів, тобто вважалося, що оскільки природні ресурси не є об’єктами купівлі–продажу, то методологічно неправильно оцінювати їх у вартісному виразі, а впровадження оцінки природних ресурсів у господарську практику гальмуватиме розроблення корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробництва.

Під час другого етапу відзначалося, що  резерви сільськогосподарських угідь, придатні до експлуатації, було вичерпано. Суттєво погіршились умови видобутку ресурсів на родовищах, розроблення яких дозволяло отримувати дешеву сировину.

Третій етап стратегії пов’язаний з необхідністю економічної оцінки природних ресурсів на основі певних вартісних критеріїв, уявлення про які пройшло відносно тривалу еволюцію.

Для вирішення проблеми раціонального природокористування необхідно впроваджувати економічну політику, фундаментальним, регулюючим механізмом якої є адміністративні заходи, які комплексно поєднують в собі ґрунтовні наукові дослідження та розробки, впровадження якісно нових виробничих технологій, адміністративно-примусових заходів, законодавче регулювання, застосування методів економічного примусу та стимулювання, природоохоронної освіти та виховання, популяризації та пропаганди природоохоронних ідей, використання можливостей міждержавного (міжнародного) природоохоронного співробітництва.

Література

1. Збереження біорозмаїття: традиції та сучасність / Відповідальний редактор Т. Гардашук, Товариство «Зелена Україна». – Київ: Хімджест, 2003. – 120 с.

2. Олійник Я.Б. Еколого-економічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування / За ред. П.П.Борщевського. - К.: Лібра, 1996. – 208 с.
3. Гофман К. Г. Економічна оцінка природних ресурсів. – М.: Економіка, 1980. – С. 234.