Лазарєва Олена

к.е.н., доцент

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

м. Миколаїв

ФІЛОСОФІЯ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯМ

Проблему управління сільськогосподарським землекористуванням треба розглядати через призму його впровадження в організації, яка може принести її тривалий стратегічний успіх і процвітання.

Даючи високу оцінку розвитку системи управління земельними ресурсами, не можна недооцінювати процесу регулювання, орієнтованого на підтримку керованої системи (земельних ресурсів) у визначеному векторі, з допомогою відповідних законодавчих актів та нормативних документів. Це зумовлено, насамперед, тим, що забезпечити ефективне функціонування системи управління земельними ресурсами лише завдяки прямих впливів суб’єкта управління практично неможливо. Тому, маючи зворотню інформацію від керованої системи, суб’єкт управління може вносити відповідні корективи з тим, щоб досягти поставлених цілей. Тобто, мова йде про те, щоб у відповідь на зворотні зв’язки, які надають відповідну інформацію про процеси, які відбуваються у землекористуванні, суспільні відносини, які відбуваються у процесі використання землі і спрямовані на певні функції регулювання керівних дій, впливів та рішень.

Однак такий погляд на філософію регулювання розділяють далеко не всі дослідники. Так, один з авторів [1, с. 15] підкреслює, що «управління земельними ресурсами – це державне регулювання земельних відносин …», тобто ці феномени він ставить в один синонімічний ряд, хоча як вже згадувалось – це не вірно. Водночас інший автор [2, с. 170] весь процес використання землі – від зародження ідеї до її реалізації пов’язує лише з управлінням. Цікавими виглядають міркування інших авторів [1, с. 9], які відзначають, що «управління є одним із видів державного регулювання».

За нашим переконанням, потрібно чітко розмежувати функції управління і регулювання процесом використання землі, які б розкривали сутність та методологічну основу феномену управління.

Аналіз розглянутих вище категорій дозволяє прийти до висновку, що регулювання виступає своєрідною похідною від управління, хоча це ні в якому разі не означає певного його приниження ролі та значення його змісту. Це дає підстави стверджувати, що регулювання процесу використання і охорони земель є найпотужнішим інструментом управління, що забезпечує поступальний розвиток сільськогосподарського землекористування у мінливому зовнішньому середовищі.

Важливо відзначити, що успішне розв’язання розглянутих проблем можна досягти за умови усвідомлення визначальної ролі адекватних методів управління, які розкривають сукупність прийомів і способів впливу на керований об’єкт, орієнтованих на досягнення поставлених цілей.

При цьому з’являється цілком очевидним, що адміністративні методи знаходять своє продовження в економічних методах, інструментами яких є економічне регулювання раціонального використання землі – плата за землю, або орендна плата за використання землі, що визначається залежно від грошової оцінки земель і місце розташування земельної ділянки, економічне стимулювання, відшкодування збитків та соціально-психологічних (формування трудових колективів; професійне навчання кадрів, згуртованість колективу; моральне стимулювання; підвищення рівня культурних і соціально-побутових потреб тощо).

Приведені методи є настільки звичними, настільки зрозумілі кожному, що наче б не створює додаткових зусиль збагнути їх зміст. Водночас, зростаючі потреби практики управління земельними ресурсами вказують на науковий підхід до осмислення їх внутрішнього навантаження. Так, адміністративні та соціально-психологічні методи відіграють роль, головно, у життєзабезпеченні організації чи іншого господарського утворення і лише опосередковано впливають на результативність і ефективність використання земель. Це означає, що прагнення досягти намічених цілей, що генеруються суспільством, будуть у певній мірі обмеженими в досягненні якісних змін у землекористуванні.

Цінність цих методів буде незаперечною у випадках системного управління земельними ресурсами, тобто коли організаційна культура організації буде поширена на сучасні підходи до функцій і принципів управління земельними ресурсами. Тобто тут мова йде при системний підхід до управління, який об’єднує господарські структури і конкретні управлінські процеси на землі, які справляють синергетичний вплив на ефективність землекористування.

Таким чином, ефективність сільськогосподарського землекористування, добробут суб’єктів господарювання на землі та суспільства, в цілому, визначальним чином залежить від осмислення ролі управління земельними ресурсами відповідно до тенденції ринкової економіки і впровадження у їх діяльність інноваційної стратегії як одного із головних факторів економічного прогресу.

Література

1. Лавейкін М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. – Вісник Львівського державного аграрного університету: Землевпорядкування і земельний кадастр. - № 4. – Львів: Львівський державний аграрний університет. – 2001. – с. 14-19.
2. Горлачук В.В. Науково-методичні засади управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки. - Вісник Львівського державного аграрного університету: Землевпорядкування і земельний кадастр. - № 4. – Львів: Львівський державний аграрний університет. – 2001. – с. 167-171.