Обнявко Тетяна

викладач

Військова академія

м. Одеса

ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСІТ ВПК УКРАЇНИ

Питання забезпечення сталого розвитку військово-промислового комплексу (ВПК) є передумовою посилення обороноздатності та прискорення соціально-економічної модернізації України. ВПК включає як військові об’єкти Збройних Сил України (ЗСУ), так і оборонні підприємства та науково-дослідні установи ВПК.

Бувший СРСР мав 2500 оборонних заводів, науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро, де працювало 5 мільйонів осіб, а виручка від продажу продукції ВПК СРСР складала більше 20 мільярдів доларів США [1].

Україна одержала в спадщину від колишнього СРСР близько 700 оборонних підприємств. Найпотужнішими були 344 організації: 205 виробничих об’єднань (підприємств) і 139 науково-виробничих об’єднань (організацій) із загальною чисельністю працівників близько 1,5 млн. осіб [2, с.162-163]. Після 1991 року за роки незалежності в Україні рівень фінансування заходів щодо переозброєння війска щороку не перевищував 150 млн. дол. США, або 10 % оборонного бюджету [3, с. 91]. Чисельність ЗСУ суттєво скоротилась і в 2013 році вона склала лише 67,55% від рівня 2005 року [4]. У той же час за роки незалежності Україна активно експортувала озброєння та військову техніку (ОВТ) на світовому ринку озброєнь. За інформацією Cтокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (СІПРІ) у 2012 році обсяг експорту ОВТ відносно 2005 року збільшився у 4,36 рази [5; 6]. Експорт зідснювався за рахунок нових ОВТ та техніки, що зберігалась з радянських часів. Планові завдання відповідно до Державної програми розвитку ЗСУ на 2006-2011 роки жодного разу не були виконані ні по одному з видів озброєнь. В результаті озброєння та військова техніка ЗСУ були фізично та морально застарілі, на озброєння ЗСУ нові ОВТ практично не надходили.

Так склався великий дисбаланс у ВПК України: якщо чисельність ЗСУ знижувалась певною мірою поступово, то забезпеченість війська ОВТ була дуже низькою, а стан вітчизняної оборонної промисловості – кризовим, що й обумовило слабкість обороноздатності країни під час зовнішньої військової загрози 2014-2015 років. Таким чином, необхідно швидко і кардинально змінювати підходи до розвитку ВПК України і особливо до модернізації військової промисловості. Важливим напрямком подальшого розвитку ВПК України є розробка заходів щодо сталого розвитку, складовою яких є урахування екологічних вимог, оскільки ВПК відноситься до найбільших природокористувачів з надзвичайно шкідливим впливом на довкілля як під час бойових дій, так і в мирний час.

Можна окреслити такі основні елементи екологічної небезпеки, що створюють окремі ланки ВПК: відсутність ресурсозберігаючих технологій у виробництві військової продукції; проблема утилізації відходів; проблема забруднення атмосфери, деградації земель, забруднення водних ресурсів; проблема утилізації боєприпасів; демографічні проблеми від негативного впливу ВПК тощо.

Поки що захист навколишнього середовища у підприємствах ВПК зведений до зменшення шкідливих викідів у навколишнє середовище, а заходи щодо захисту довкілля в ЗСУ обмежені утилізацією боєприпасів, ракетного палива та розформуванням баз та складів зберігання озброєння та військового майна. Так, в 2013 році було утилізовано боєприпасів в 2,12 рази більше, ніж у 2005 році, також у 2013 році було утилізовано меланжу в 20,34 рази більше в порівнянні з 2008 роком [4]. Таким чином, необхідно визначити пріоритетні напрями перспективного розвитку ВПК України, що сприяють переходу до стратегії сталості, враховуючи, що саме економічний чинник внаслідок синергійного впливу суттєво визначає можливість вирішення екологічних, соціальних, політичних та  інформаційних проблем. До основних завдань екологоорієнтованого розвитку ВПК належать:

- у сфері економіки: впровадження парадигми сталого розвитку об’єктів ВПК; облік матеріального потоку і застосування принципу економії ресурсів; зниження високих накладних витрат; випуск продукції «подвійного» призначення – як для ВПК, так і для цівільних потреб; диспетчеризація виробництва та вдосконалення організації зберігання озброєнь;

- у сфері екології: здійснення принципу превентивності щодо охорони навколишнього середовища; посилення синергетичної взаємодії економіки та екології; впровадження енергоефективних технологій для підвищення конкурентоспроможності підприємств ВПК та зниження їх негативного впливу на довкілля; формування програми утилізації або безпечного зберігання відходів підприємств ВПК; скорочення обсягів шкідливих викідів в атмосферу; формування програми захисту та відновлення грунтів від шкідливого впливу ВПК; розроблення програми підвищення лісистості територій біля військових об’єктів; формування програми захисту водних ресурсів від шкідливого впливу ВПК.

Література

1. Горбулін В. Оборонне будівництво в Україні: проблемні питання розвитку ОПК й підходи до їх вирішення // Дзеркало тиждня. – 2001. – №4. – 26 січня.

2. Бадрак В., Згурец С. Обзор оборонной промышленности Украины  // Альманах по вопросам государственного управления в секторе безопасности Украины 2010. – К.: Женева – Киев, 2010. – 218 с.

3. Дмитренко Г.В. Державне управління в контексті фінансування щодо розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – №8. – С. 90-93.

4. Білі книги 2005-2013: Щорічники / Міністерство оборони України. – Киев: 2006-2013.

5. Петтер Штоленхайм, Каталина Пердомо, Елизабет Шьон. Військові витрати // СІПРІ 2008: Щорічник: Пер. з англ. – К.: Заповіт, 2008. – С. 281-328.

6. Пол Холтом, Марк Бромлі, Пітер Д. Веземан, Сімон Т. Веземан. Події у сфері поставок озброєнь у 2012 р. // СІПРІ 2013: Щорічник: Пер. з англ. – К.: Заповіт, 2013. – С. 227-245.