Головна » Статті » Конференція_2015_03_19-20 » Секція_3_Економіка_і природокористування

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА РЕСУРСІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗЕМЛЕЮ

Охріменко Ігор

д.е.н., професор, завідувач кафедри

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м.Київ

 

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА РЕСУРСІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗЕМЛЕЮ

 

Аналіз особливостей сільськогосподарського виробництва варто починати із такого унікального засобу виробництва, як земля. За своєю природою вона кардинально відрізняється від абсолютної більшості інших засобів виробництва, що закономірно породжує певні особливості у її використанні. Зокрема, це стосується її можливостей відновлювати свої виробничі характеристики. Будь-який засіб виробництва з часом зношується і стає непридатним для господарської діяльності. Різноманітні види його оновлення, в тому числі і капітальний ремонт, можуть лише тимчасово відстрочити цей момент. Щодо землі, то основна її характеристика, яка використовується у виробництві – родючість, теоретично може відновлюватися нескінченну кількість разів. Зокрема, академік ВАСГНІЛ Т.С.Мальцев першим довів, що в певних умовах однорічні можуть підвищувати родючість грунту і накопичувати гумус. Проте для цього необхідно докладати певних зусиль, чого на жаль, як правило, не робиться.

Так, якщо говорити про Україну, то вміст гумусу, який є головним фактором впливу на родючість, в її землях постійно зменшується. За останні п’ять років вміст гумусу в грунтах України зменшився на 0,05 %. Від’ємний баланс поживних речовин у грунтах майже подвоївся і становить 116 кг/га. Таким чином, дефіцит поживних речовин становить понад 2 млн. т. Загалом же за останні 100 років грунти України втратили четверту частину гумусу, причому в останній час цей процес набирає все більшого прискорення.

Тобто, незважаючи на те, що при належному догляді за землею, який в обов’язковому порядку передбачає повернення винесених поживних речовин, земля може зберігати і навіть примножувати свої виробничі характеристики, цього в силу певних причин не відбувається. Земля використовується як звичайний засіб виробництва при ігноруванні її унікальних властивостей. Разом з тим, вказана особливість має і іншу сторону, що може призвести до досить сумних наслідків. Йдеться про те, що земля, втративши в результаті безгосподарського до себе відношення свої виробничі властивості, потребуватиме на їх відновлення значно більше часу ніж інші засоби виробництва.

Стосовно впливу особливостей землі, як засобу виробництва на процес формування витрат та собівартості в сільському господарстві, то насамперед це стосується внесення та винесення поживних речовин при вирощуванні сільськогосподарських культур. Зокрема, на практиці ситуація складається наступним чином – вимірюються і відповідно закладаються у собівартість витрати не на ті поживні речовини, що виносяться рослинами із грунту, а лише ті, що вносяться і можуть бути легко порахованими. Таким чином, собівартість, визначена за такою методикою, при невідшкодуванні винесених поживних речовин буде заниженою. З іншого боку, хоч для України це буде і нетиповим, але з цих же міркувань собівартість може бути і завищеною. Внесені добрива, пораховані в поточному році, можуть приносити користь ще й в наступних роках. Тобто, незважаючи на певні складнощі у масовому і постійному вимірюванні кількості винесених із грунту поживних речовин, для достовірного визначення собівартості, калькулювати слід вартісну оцінку лише цих речовин.

Непростим питанням є і закладення в собівартість продукції вартості самої землі, як основного засобу виробництва. Для того, щоб це зробити необхідно принаймні знати ціну цього засобу. В Україні ж на сьогоднішній день при формально існуючій оцінці сільськогосподарських земель, ринкової, як найбільш об’єктивної ціни землі, фактично не існує. Закономірно, що це призводить до викривлення показника собівартості, причому як на землях власних, так і орендованих, де орендна плата нерідко не виконує покладених на неї функцій.

Таким чином, можна стверджувати, що ні сама земля, як засіб виробництва, ні ресурси, що безпосередньо пов’язані з її якісним станом методично правильно не оцінюються. Це в свою чергу призводить до прийняття управлінських рішень на основі недостовірної інформації, що не дозволяє говорити про ефективність їх реалізації. Зміною ситуації могли б стати оновлені методики оцінки ресурсів та калькулювання собівартості продукції, наукове підґрунтя для яких розроблене, але на даний час відповідні державні органи, до компетенції яких належать ці питання, даною проблемою не займаються.

 

Література

  1. Гуторов О.І. Оцінка земель і ресурсного потенціалу в сільському господарстві: теоретичні та практичні підходи / О.І.Гуторов, І.О.Шарко. - Х.: ХНАУ: Точка, 2012. - 254 с.
  2. Концептуальні засади соціально-екологічного розвитку сільських територій / [Бородіна О.М. та ін.; за наук. ред. Я.В.Остафійчука]. - Київ: ДУ ІЕПСР НАН України, 2014. - 47 с.
  3. Науково-методичні основи оцінювання стану економіко-екологічної безпеки (регіональний аспект) / Т.В.Кузнєцова [та ін.]. - Рівне: НУВГП, 2012. - 250 с. 
  4. Облік і оподаткування земельних відносин у сільськогосподарській діяльності / [Ю.С.Бездушна та ін.; за ред. В.М.Жука, Б.В.Мельничука, В.М.Метелиці]. - Київ: ННЦ "ІАЕ", 2014. - 159 с. 
  5. Савченко О. Ф. Екологічна економіка / О.Ф.Савченко, О.І.Дацій. - Полтава: ПУЕТ, 2014. - 425 с.
Категорія: Секція_3_Економіка_і природокористування | Додав: Admin (19.03.2015)
Переглядів: 336
Всього коментарів: 0