Гринчишин Ольга

науковий співробітник

Шкорбот Тетяна

науковий співробітник

Український інститут експертизи сортів рослин

м. Київ

ДИВЕРСИФІКАЦІЙНИЙ ПІДХІД У ВИРОБНИЦПВІ БІОСИРОВИНИ  

Важливість виробництва та споживання біологічних видів палива пов’язані з обмеженістю світових запасів викопних енергетичних ресурсів, а також забрудненням навколишнього середовища внаслідок їх використання. Особливу потребу в розвитку біоенергетики Україна відчуває сьогодні, коли виникли проблеми з використанням традиційних викопних енергоресурсів: вугілля, нафти та природного газу.

Найважливішою і найціннішою особливістю біопалива є його відновлюваний характер, що створює можливості для аграрного сектора виступати їх виробником та споживачем. Україна має чи не найбільший потенціал у галузі виробництва біопалива, протягом наступних 5 років за державної підтримки планується збільшення об’ємів виготовлення біосировини в 16,88 рази [1]. Проте реалізація наявного потенціалу біоенергетики ускладнюється тим, що не розвинуті інфраструктура та сировинна база для забезпечення безперебійного ланцюжка поставок, переробки та споживання.

Продукти та відходи переробки рослинництва є сировиною для виробництва наступних видів біопалива: твердого, біогазу, рідкого (біодизель, біоетанол) [2]. Для виготовлення твердого біопалива використовують солому та сіно, лузгу насіння соняшника, качани кукурудзи тощо. Тверде біопаливо застосовують шляхом спалення в спеціальних котлах для отримання теплової енергії. У зв’язку з подорожчанням ціни на енергоносії для населення попит на тверде біопаливо зростатиме. Біогаз утворюється шляхом розкладання біомаси і так само використовується для отримання теплової енергії, проте ця технологія знаходиться на стадії вивчення. Основна доля біосировини, що вирощується в Україні, використовується для виготовлення біодизелю та біоетанолу. Зважаючи на незначні переробні потужності власної біодизельної промисловості, ЄС залишається основним ринком збуту для вітчизняних виробників біосировини, враховуючи його обсяги. Біодизель та біоетанол використовують в транспортній галузі у суміші з традиційним пальним.

Виробництво біопалива із власної сировини має найвищий рівень рентабельності. Попри це слід враховувати, що використання біодизельного пального має ряд обмежень:  зниження ефективності його використання при низьких температурах через гірші енергоємкісні характеристики; малий термін зберігання - не більше 3 місяців, необхідність переобладнання автотранспорту при збільшенні частки біодизеля в паливних сумішах.

Найпопулярнішою в Україні сировиною для виготовлення біодизеля є ріпак, соняшник, соя, льон. А біоетанолу - зернові, кукурудза, цукровий буряк, картопля. Найчастіше для вирощування біосировини використовуються генно-модифіковані (технічні) сорти зернових, соняшника, кукурудзи, сої, цукрового буряка. Враховуючи кон’юнктуру світового ринку і високі закупівельні ціни на технічні культури, можна передбачити, що ріпак, соя, кукурудза і соняшник будуть переважати і надалі. З економічної точки зору для сільськогосподарських виробників найдоцільнішим є виробництво і реалізація насіння ріпаку, оскільки рівень рентабельності в цьому випадку становить близько 148,4% [3].

В той же час, посіви монокультур, що використовуються в якості сировини, займають великі площі та не дають можливості вирощувати інші культури через ризик схрещування із ГМ - рослинами. Біоенергетичні культури такі, як ріпак, кукурудза, соняшник, а також інші олійні сильно виснажують грунт. Тому для зменшення екологічних наслідків слід дотримуватися правильного сівозміну згаданих культур, особливо - ріпаку. Так, найкращими попередниками для ріпака є ті, що рано звільняють поле: зернові культури, зернобобові суміші. Не слід сіяти ріпак на площах, де вирощуються цукрові буряки через небезпеку поширення нематоди, оскільки вона є шкідником і для ріпака. Рекомендовано на попереднє місце вирощування повертати ріпак через 5 років, а соняшник - через 7.

Проблемою є те, що генно-модифіковані сорти та ріпак, як культура, мають низький рівень попиту зі сторони харчової промисловості, яка є основним споживачем аграрного комплексу. Використання ріпаку як корму в тваринництві також неможливе.

Останні дослідження показали, що використання традиційних селекційних сортів сприяє диверсифікації ринку збуту продукції рослинництва, що є економічно вигіднішим у довготривалій перспективі. Вирощування технічних культур потребує в цьому випадку чіткого та виваженого законодавчого підходу збоку держави, зокрема у питаннях економічного стимулювання та екологічного регулювання цієї галузі. Приваблення інвестицій у проекти з переробки агросировини та відходів, створить внутрішнїй ринок біопалива для міні господарств, індивідуального та колективного опалення.

Література

1. Розпорядження від 1.10.2014 № 902-р Про Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року. – К: КабМін. – 2014.
2. Гуцаленко Л.В. Екологічні та економічні аспекти виробництва біопалива / Л.В. Гуцаленко Ю.В. Фабіяньська // Наукові праці Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків : зб. наук. праць / Ін-т біоенергет. культур і цукр. буряків, НААН України. – К.: ФОП Корзун Д.Ю., 2013. – Вип. 19. – С.168-173.
3. Фтома О.В. Оцінка ефективності виробництва енергетичних культур та біопалив / О.В. Фтома // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства: Економічні науки. Вип. 127. – Х.:ХНТУСГ. – 2012.