Мисько Галина

молодший науковий співробітник

Державний науково-дослідний контрольний інститут

ветеринарних препаратів та кормових добавок

м. Львів

НЕБЕЗПЕКА ЗАСТОСУВАННЯ СУЛЬФАНІЛАМІДНИХ ПРЕПАРАТІВ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Сульфаніламіди – група синтетичних антимікробних препаратів, інгібіторів активності ферменту дигідроптероат-синтетази (DHPS) [1,2], який є каталізатором перетворення пара-амінобензоату (ПАБК) до дигідроптероату.

Перший сульфаніламід був синтезований у 1908 р. випускником фармацевтичного факультету Віденського університету П. Гельмо. Проте лікувальні властивості нової хімічної сполуки досліджено не було. У 1932 р. німецькі хіміки працівники фірми «Фар-беніндустрі» синтезували червону фарбу, протимікробні властивості якої пізніше дослідив Г. Домагк [1,3].

На сьогодні синтезовано понад 15 000 похідних сульфанілової кислоти, з яких близько 40 впроваджено у медичну та ветеринарну практику як антибактеріальні засоби.

Сульфаніламідні препарати володіють сильною антимікробною дією на стрептококи, пневмококи, ентерококи; окремі препарати – на стафілококи, кишкову паличку, токсоплазми та віруси. В організмі вони проявляють бактеріостатичну дію, а поза організмом мають бактерицидний ефект [4]. Механізм дії ґрунтується на конкурентному антагонізмі з параамінобензойною кислотою. ПАБК необхідна для утворення в клітині мікроорганізму факторів росту – фолієвої кислоти і пуринових основ, необхідних для синтезу нуклеїнових кислот.

Мікроорганізми, які не потребують параамінобензойної кислоти (засвоюють кислоту дигідрофолієву), не чутливі до дії сульфаніламідів. Менш чутливі до сульфаніламідів стафілокок, ентерокок, протей, збудник туляремії. У перші роки широкого застосування, сульфаніламідні препарати виявляли високу ефективність відносно стафілокока, менінгокока, гонокока та ін. [4]. Зараз більшість клінічних штамів цих мікроорганізмів набули стійкості до дії сульфаніламідних препаратів внаслідок здатності синтезувати ПАБК або в результаті інших мутацій.

Більшість сульфаніламідних препаратів синтезують на основі молекули стрептоциду шляхом введення аліфатичних, ароматичних і гетероциклічних радикалів. Заміщення водню біля азоту сульфаніламідної групи дає змогу отримувати протимікробні сполуки з аліфатичними групами (сульфацил), ароматичними радикалами (сульфадимезин, етазол, норсульфазол).

Широке застосування сульфаніламіди знайшли у бджільництві як ефективний засіб проти інфекційних хворіб бджіл, особливо гнильцевих хворіб [5].

Слід зазначити, що в Україні дуже часто лікування бджолосімей здійснюється не професійно, з порушенням ветеринарних технологій [6]. Як наслідок відбувається передозування ветеринарними препаратами, частина яких потрапляє у продукти бджільництва, а згодом, і в організм людини. У зв'язку із довготривалим застосуванням сульфаніламідних препаратів значна кількість патогенних мікроорганізмів має набуту стійкість до сульфаніламіду та його похідних. Це суттєво знижує якість продуктів бджільництва після застосування сульфаніламідів і, тим самим, створює опосередковану небезпеку для здоров’я людини [7], особливо при захворюваннях нирок і печінки.

Ускладнення, що пов'язані з підвищеною чутливістю організму до сульфаніламідів, можуть бути алергічного характеру: висип, дерматит.

Тому, сульфаніламіди, як і інші антибіотики внесені в перелік препаратів вміст яких є регламентований в продуктах бджільництва, відповідно до вимог ДСТУ 4497:2005, у якому встановлені допустимі рівні токсичних елементів, та забруднювачів у меді [8].

Література

1. Forti A.F., Scortichini G. Determination of ten sulphonamides in egg by liquid chromatography-tandem mass spectrometry // Anal. Chim. Acta. 2009. Vol. 637. P. 214–219.
2. Malecki F. Staroscik R. Potentiometric determination of sulfonamides with a silver sulfide electrode // Analyt. Chim. Acta. 1982. Vol. 139. P. 353–357.
3. Msagati T.A.M., Ngila J. C. Voltammetric detection of sulfonamides at a poly(3-methylthiophene) electrode // Talanta. 2002. Vol. 58. P. 605–610.
4. Макаров В.А., Кудрин А.Н., Черных В.П. и др. Фармакотерапия сульфаниламидными и сульфамидными препаратами. К.: Здоров’я, 1991.
5. Каганець О. Оцінка меду за міжнародними та національними критеріями / О. Каганець [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ portal/chem_biol/Piapk/2010_1/10odkinc.pdf
6. Приймак Г. М. Практичне бджільництво / Г. М. Приймак. – К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2009. – 587 с.
7. Про бджільництво [текст] : закон України від 22 лют. 2000 р. № 1492 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21. – С. 346–354.
8. Мед натуральний. Технічні умови: ДСТУ 4497-2005. К.: Держспоживстандарт України, 2005. – 36с. – (Національний стандарт України).