Сидоренко Ольга

к.психол.н., доцент

НПУ імені М.П. Драгоманова

м. Київ

ВИХОВАННЯ ОХОРОННОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Більшість науковців вважають, що молодший шкільний вік триває від 6-7 до 9-10 років і вирізняється тим, що провідною для цього онтогенетичного етапу стає учбова діяльність, зумовлюючи значні зміни у психічному розвитку індивіда. Такі зміни вказують на широкі можливості для розвитку особистості дитини на даному віковому етапі. Формуванню екологічної культури, екологічного мислення, засвоєнню екологічних знань належить початковій школі, яка є початковою ланкою екологічного виховання.  

Метою такого виховання молодших школярів є: навчити дитину розвивати свої знання про закони живої природи, розуміння сутності взаємовідносин живих організмів з навколишньою дійсністю, формувати вміння регулювати своїм фізичним і психічним станом. Саме цей вік є сприятливим для засвоєння основ екологічного виховання та екологічної культури, оскільки у молодших школярів переважно розвиваються наочно-дійове та наочно-образне мислення, які забезпечують в основному розуміння і засвоєння лише спеціально відібраних і адаптованих до віку знань про  природне середовище. В цьому віці у свідомості молодших школярів відбувається формування наочно-образної картини світу і морально-екологічні позиції особистості, які зумовлюють ставлення учня до природного і соціального оточення. Молодші школярі починають виявляти цікавість до світу людських стосунків і знаходять серед них своє місце. Їх діяльність набуває особистісного змісту, вона починає оцінюватися з позиції законів, правил, прийнятих у суспільстві. Любов до природного середовища і уважне, дбайливе ставлення до нього закладається в дитячій душі тільки в тому випадку, якщо школяр бачить зразки поведінки відповідного ставлення до природи з боку дорослих, вчителів та батьків.

Психологи (Л.С. Виготський, В.В. Давидов, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, В.С. Мухіна, Д.Б. Ельконін та ін.) відзначають, що у дітей молодшого шкільного віку може бути сформований пізнавальний інтерес до вивчення навколишнього світу. Він включає: емоційну сторону - сприйнятливість до

світу природи, почуття подиву, захопленості, емоційно-позитивне ставлення до її об’єктів; ділову готовність - можливість реалізувати свої знання в різноманітних нестандартних навчальних та позанавчальних ситуаціях, бажання брати участь в альтруїстичній діяльності, зачатки мотивів поведінки як передумови безкорисливості та емпатії (почуття співпереживання, співчуття); інтелектуальну готовність - певний рівень поінформованості дітей про природу, віковий рівень ерудиції та розвиток пізнавальних інтересів, усвідомлення себе як носія екологічної культури.

Екологічна культура, яка формується в процесі екологічного виховання, включає такі основні компоненти: інтерес до природи; знання про природу та її збереження; естетичні та моральні почуття до природи; позитивна діяльність у природі; мотиви, що визначають дії та вчинки дітей в навколишньому природному середовищі. На виховання екологічної культури у молодших школярів впливають: сім’я, дитячі освітні заклади, школа, позашкільні виховні заклади, ЗМІ, самовиховання [2, с. 77].

Для виховання охоронного ставлення учнів молодшого шкільного віку до навколишнього природного середовища вчителю необхідно поглиблювати і розширювати їх екологічні знання; прививати початкові екологічні навички і вміння - поведінкові, пізнавальні, перетворювальні;  розвивати пізнавальну, творчу, громадську активність школярів у ході екологічної діяльності; формувати (виховувати) почуття дбайливого ставлення до природи.

Методи та форми роботи з учнями початкових класів повинні відповідати віковим особливостям молодших школярів. Незважаючи на те, що провідною діяльністю є навчальна, ігрова діяльність не залишає своєї актуальності, оскільки сприяє формуванню мотивації в учнів щодо засвоєння ними навколишнього світу.

В залежності від засобів навчання вчителям бажано застосовувати такі форми роботи з учнями щодо екологічного виховання: за кількістю дітей (індивідуальні та групові); за організацією уявлень про об’єкти (вистави, екскурсії); за актуалізацією знань (вікторини, КВК, екологічні ігри); за організацією діяльності дітей (чергування, доручення, колективна праця у природі). Народні традиції ставлення людини до природи широко використовуються як метод екологічного виховання особливо серед учнів молодших класів. До них відносять: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, метод проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький методи.

Для батьків вчителю необхідно проводити бесіди, зустрічі, консультації за такою тематикою: «Природа і діти», «Охорона природи», «Вихідний день у лісі, на річці», «Як доглядати за тваринами вдома» тощо. На батьківських зборах можна обговорити такі теми щодо екологічного виховання своїх дітей: «Як виховувати у дітей любов, інтерес і дбайливе ставлення до природи», «Значення гри у вихованні в дітей інтересу до природи», «Жива природа – це дивовижний світ», «Природа нам допомагає жити, вона нас радує, тому її потрібно берегти» та ін. [1]. Запропонована тематика буде сприяти підвищенню екологічної культури батьків, поглибленню їх знань про навколишнє природне середовище. Отже, при правильній організації педагогічної роботи у школі відбувається розвиток пізнавальних процесів у дітей, формування в них уявлень про цілісну картину світу, виховання екологічної свідомості - дбайливе ставлення до навколишнього природного середовища.

Література

1. Бабанова, Т.А. Эколого-краеведческая работа с младшими школьниками [Текст] /Т.А. Бабанова - Начальная школа. - 2007. - № 9. - С. 16-17.

2. Бобылева, Л.Д. Практическая направленность экологического воспитания младших школьников [Текст] / Л.Д. Бобылева. – Владимир, 2006. – С.77-83.