Головна » Статті » Конференція_2015_03_19-20 » Секція_1_Екологія_і_природокористування

СТВОРЕННЯ НОВИХ ЛІСІВ, ЯК ФАКТОР ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Распопіна Світлана

к.с.-г.н, с.н.с., докторант

Харківський національний аграрний  університет ім. В. В. Докучаєва

м. Харків

 

СТВОРЕННЯ НОВИХ ЛІСІВ, ЯК ФАКТОР ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

 

На тлі глобальної загрози зміни клімату, а також масштабної деградації земельних та загалом природних ресурсів, яка спричиняється нерегульованим і нераціональним їх споживанням, лісові екосистеми розглядаються як провідний компонент біосфери, здатний стабілізувати та відновити її природну рівновагу.

Загальна територія земельного фонду України (станом на 1.01.2014 р.)  становить 60,4 млн. га, при цьому частка сільськогосподарських угідь – 68,8 % (у т.ч. орних земель 54,9 %), лісів та інших вкритих лісом територій – 17,6 %. Отже, структура сільськогосподарських угідь, як і структура земельного фонду України, характеризується надмірно високим індексом сільськогосподарського освоєння території (0,69 од.), що значно перевищує екологічно обґрунтовану межу. І хоча останнім часом спостерігається позитивна динаміка зменшення площі орних земель (протягом останніх 5 років на 1,1 млн. га), проте вона все ще залишається занадто високою. Ситуація, що склалася на сьогодні з використанням земель в Україні, близька до критичної, зокрема у контексті масштабної деградації земельних ресурсів, яка насамперед пов’язана із сільськогосподарською діяльністю. Впливу ерозії зазнає 57,5 % земель країни, також значно поширені такі негативні процеси як переущільнення (частка таких ґрунтів становить 38 % орних земель), підкислення (25 %), засолення (2,8 %) та осолонцювання (5,3 %) [1].

Одним із найефективніших засобів, що сприятиме призупиненню деградації ґрунтового покриву є оптимізація співвідношення ріллі й екологічно стабілізуючих угідь, шляхом вилучення з інтенсивного обробітку деградованих і малопродуктивних земель із наступною їх консервацією та трансформацією у лісові та природні кормові угіддя. На першому етапі оптимізації таке співвідношення має відповідати пропорції 50:50 %, при цьому площа ріллі зменшиться на 8–10 млн. га, відповідно підвищиться лісистість території та частка природних кормових угідь [1].

Однією з державних програм, що оптимізує структуру земельного фонду України є Державна цільова програма „Ліси України”, якою  передбачено впродовж 2010-2015 рр. створення 415 тис. га лісових культур на землях, виведених із сільськогосподарського вжитку.

Аналіз ходу прийняття під заліснення малопродуктивних та непридатних для сільськогосподарського використання земель показав, що загалом протягом  2010-2013 рр. до системи Державного агентства лісових ресурсів України передано 210032,9 га малопродуктивних земель та різних невгідь (у т.ч. у 2010 році –21553 га, у 2011 р. – 19889 га, у 2012 р. – 99896 га, у 2013 р. – 68695 га). Розподіл цих земель за природно-кліматичними зонами виглядає так: у Поліссі передано 4981,9 га, у Лісостепу – 13540,5 га, Степу – 190931,9 га  Таким чином, найбільші обсяги заліснення припадають на степову зону – 90,2%, частка лісостепової зони становить 6,4, а  лісової (Полісся) – 2,4%.

Серед земель, які передаються під заліснення переважають пасовища (29%), кам’янисті землі (24 %), рілля малопродуктивна (20 %), далі йдуть яри (14 %), піски (9 %) та сіножаті (4 %). Зважаючи на значну різноманітність переданих земель, оцінювання рівня їх лісорослинного потенціалу та загалом лісопридатності потребує диференційованого підходу. Це особливого актуально для степової зони та продиктовано не тільки тим, що створення лісів проводиться в жорстких, а подекуди екстремальних кліматичних для деревних порід умовах, а й значною строкатістю її ґрунтового покриву. 

В Україні провідними індикаторами (фітоіндикаторами) лісорослинного потенціалу місцезростань є низка характеристик лісостанів, це насамперед їх структура, видовий склад, продуктивність, зокрема клас бонітету, а додатковими – властивості грунтів. У штучно створених лісах природних зон, де лісова рослинність є азональною, зокрема степовій, набір фітоіндикаторів обмежується бонітетом або ж взагалі тільки станом деревостанів, а для місцезростань, невкритих лісовою рослинністю, провідним та єдиним індикатором є виключно властивості ґрунтів. Отже,  у нетипових для лісової рослинності місцезростаннях провідні та додаткові індикатори з оцінювання їх лісопродуктивної здатності міняються місцями, тобто додаткові (ґрунтові властивості) стають основними, а провідні (фітоіндикатори) – додатковими.

Власний досвід (на основі вивчення лісорослинних властивостей різних типів малопродуктивних земель у різних природних зонах рівнинної частини України) та аналіз численного літературного матеріалу показав, що в умовах достатнього рівня зволоження одним із провідних маркерів лісорослинного потенціалу незасолених малопродуктивних ґрунтів є їх гранулометричний склад, інформативними маркерами також слугують: уміст загального К, Са, Р; потужність ризосферної та гумусової частини ґрунтового профілю [2].

Реалізація Державної цільової програми „Ліси України” щодо створення нових лісів на малопродуктивних землях, виведених із сільськогосподарського вжитку, має не тільки підвищити рівень лісистості України до 20 %, а й сприяти зупиненню антропогенної й природної деградації земельних ресурсів та загалом екологізації землекористування.

 

Література

  1. Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія  розвитку. Документ підготовлено в рамках проекту ПРООН/ГЕФ “Оцінка національного  потенціалу  в  сфері  глобального екологічного управління”. – К., 2007. – 184 с.
  2. Распопіна С. П. Ґрунтові індикатори для оцінювання лісорослинного потенціалу земель // Агрохімія і ґрунтознавство /Спец. вип. до ІХ з’їзду УТГА. – 30 червня – 4 липня 2014 р., м. Миколаїв: Смугаста типографія. – 2014. – С. 73-75.
Категорія: Секція_1_Екологія_і_природокористування | Додав: Admin (18.03.2015)
Переглядів: 422
Всього коментарів: 0