Вихор Микола

к.е.н., доцент

Білоцерківський національний аграрний університет

м. Біла Церква

СТРАТЕГІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Класичне визначення категорії ефективності, або результативності трактується як відношення одержаного ефекту (результату) до витрат чи обсягу залучених ресурсів, які зумовили його отримання. Найчастіше категорія ефективності асоціюється із економічною ефективністю, яка знаходить відображення в системі відповідних фінансово-економічних показників.

Але в сучасних умовах оцінювати ефективність, зокрема, сільськогосподарського виробництва, лише економічними показниками не достатньо, враховуючи його великий вплив на інші аспекти життя суспільства, такі як здоров’я нації, продовольча безпека, добробут, охорона екологічна безпека, розвиток соціальної сфери села.

Так, з позиції здоров’я нації, ефективність сільськогосподарського виробництва повинна знаходити своє відображення у показниках, які характеризують рівень вмісту у продуктах харчування шкідливих речовин та їх відповідність науково обгрунтованим нормам. З позиції продовольчої безпеки мова повинна іти про такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує безперешкодний доступ кожного громадянина до продуктів харчування у необхідній для нормальної життєдіяльності кількості та якості. З позиції забезпечення відповідного рівня добробуту населення ефективність сільськогосподарського виробництва полягає у пропонуванні на ринок продукції по оптимальній відносно рівня доходів громадян ціні. З позиції екологічної безпеки мається на увазі дотримання у процесі виробництва сільськогосподарської продукції мінімальних норм забруднення навколишнього середовища та збереження і примноження родючості землі.

Проблема полягає в тому, що деякі із названих аспектів ефективності сільськогосподарського виробництва є різноспрямованими, так як досягнення одних із них заперечує досягнення інших. Наприклад, досягнення високих показників економічної ефективності виробництва може супроводжуватись надмірним використанням мінеральних добрив, засобів захисту рослин, не раціональною, з точки зору збереження родючості землі, структурою посівних площ і т. д. Це негативно позначатиметься на показниках безпеки харчових продуктів, здоров’ї громадян, екологічній ситуації. І навпаки, орієнтація підприємств на органічне виробництво позитивно відобразиться на зазначених показниках, але приведе до збільшення витрат на виробництво і зниження його прибутковості.

Зрозуміло, що сільськогосподарські підприємства як суб’єкти бізнесової діяльності, в більшості своїй, орієнтуються на досягнення високих показників економічної ефективності у поточній перспективі, що може породжувати проблеми по інших напрямках стратегічного характеру. Очевидно, що за даних умов мова може йти про стратегічну ефективність сільськогосподарського виробництва яка б враховувала всі аспекти його впливу.

Зауважимо, що стратегія підприємства чи галузі визначає як загальний напрям діяльності, довготермінову мету, так і конкретні кількісні параметри, або цілі, які необхідно досягати на шляху до зазначеної мети. Стратегічна ефективність як соціально-економічна категорія, таким чином, повинна відображати рівень отриманого ефекту (результату) від досягнення стратегічних цілей у довготерміновій перспективі.

Стосовно сільськогосподарського виробництва, стратегічна ефективність повинна передбачати досягнення відповідного рівня показників економічної ефективності у довготерміновій перспективі при умові забезпечення нормативних значень рівня продовольчої безпеки, безпеки і якості продуктів харчування, добробуту населення, екологічної чистоти довкілля та збереження родючості землі.

Слід мати на увазі, що сільськогосподарські підприємства формують стратегію свого розвитку під сукупним впливом факторів зовнішнього середовища, таких як попит та ціни на внутрішньому і світовому ринках, дії конкурентів, характер інституційного середовище та ін. Наприклад, за останні десять років світові ціни на зерно зросли майже у 2 рази, олійні культури – у 2,5 рази, овочі – у 1,5 рази. В Україні цей ріст становив, відповідно, 3 рази, 3,3 рази, 1,8 разів.

    Зрозуміло, що це спонукає сільськогосподарські підприємства збільшувати виробництво саме цих видів продукції. Для прикладу, за зазначений період сільськогосподарські підприємства Білоцерківського району Київської області збільшили виробництво олійних культур у 7,7 рази. Це може означати наявність певної не відповідності між стратегічною спрямованістю сільськогосподарського виробництва і суспільними очікуваннями та потребами. Усунення цієї не відповідності лежить у площині формування інституційних механізмів як глобального так і національного характеру, які б спонукали сільськогосподарські підприємства, забезпечуючи реалізацію своїх економічних інтересів, працювати на інтереси суспільства в цілому.

У цьому зв’язку категорію стратегічної ефективності можна розглядати з позицій ієрархічного підходу із наступними рівнями:

- стратегічна глобальна ефективність, яка повинна включати в себе параметри загально цивілізаційного характеру, такі як вирішення продовольчої проблеми, ріст добробуту населення землі, забезпечення екологічної безпеки, ресурсозбереження і відтворення;

- стратегічна ефективність національної економіки, яка б охоплювала такі параметри як національна безпека, економіка, включаючи, вплив аграрного виробництва на ріст валового внутрішнього продукту та національного доходу, якість життя, здоров’я нації, екологія і ресурсозбереження;

- стратегічна ефективність сільськогосподарського виробництва, включаючи рівень продовольчої безпеки, безпеку та доступність продуктів харчування, рівень прибутковості галузі, екологічну безпеку, ресурсо- і землезбереження, соціальне забезпечення сільських територій;

- стратегічна ефективність сільськогосподарських підприємств, яка включала б у себе економічну та операційну ефективність, відповідний рівень якості продукції, екологічну безпеку, збереження і збільшення родючості землі.

Що стосується методологічних підходів до оцінки стратегічної ефективності, то найбільш обґрунтованим, на наш погляд, є підхід з позиції збалансованої системи показників (Balansed Scorc Card), адаптованої до кожного рівня ефективності.

В загальному вигляді BSC визначається як система стратегічного управління за набором показників, підібраних таким чином, щоб врахувати і оптимізувати всі суттєві аспекти діяльності об’єкту управління. В цьому випадку різноспрямованість і суперечливість відповідних показників збалансовується шляхом встановлення нормативних значень кожного з них на такому рівні, при якому не створювався суттєвий негативний вплив на інші показники.

Таким чином, розглядаючи категорію стратегічної ефективності сільськогосподарського виробництва із зазначених позицій, можна забезпечити на тривалу перспективу оптимальне поєднання як інтересів господарюючих суб’єктів, так і суспільства в цілому.