Колеснікова Олена

к.е.н., доцент

Кузнєцова В.М.

студентка

Національний університет біоресурсів

і природокористування України

м. Київ

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОБЛІКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Прискорення темпів науково-технічного розвитку є стимулом до переходу на інноваційну модель розвитку всіх сфер суспільного життя, основою якої має стати наука і використання її результатів на практиці. А тому метою вітчизняних сільськогосподарських підприємств є здійснення інноваційної діяльності як головної вимоги сучасності з формування високого технічного і організаційного рівня виробництва.

Особливістю обліку інноваційної діяльності є те, що спочатку об’єкти обліку інноваційної діяльності відображаються у складі об’єктів інтелектуальної власності, а потім у складі нематеріальних активів. На даний час в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів, стосовно інноваційної діяльності. Однак, не дивлячись на це, питання оцінки, постановки на баланс та обліку використання інноваційної продукції залишаються одними з найскладніших.

Об’єктами інноваційної діяльності є: інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції [1].

 Дані об’єкти знаходять своє відображення в обліку у складі нематеріальних активів в якості патентів, свідоцтв на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні таємниці, ноу-хау, комп’ютерні програми, компіляції даних.

Низька ефективність існуючих механізмів оцінки та обліку об’єктів інтелектуальної власності пов’язана з проблемами цінності цих активів саме у їх подальшому комерційному використанні. Немає сенсу в суттєвому завищення валюти балансу за рахунок постановки на баланс витрат на науково-дослідні роботи, коли їх результати не використовуються підприємствами та установами у господарській діяльності.

Важливим напрямом розв’язання проблем обліку інноваційної діяльності є формування відповідної методології: означення джерел фінансування витрат інноваційної діяльності; покриття здійснених витрат за рахунок поточного чи майбутнього періодів; віднесення витрат на собівартість інноваційної продукції (послуг); визначення ринкової вартості інноваційного доробку при її первісному визнанні; амортизаційна політика інноваційних капіталовкладень.

Одним із основних недоліків існуючої системи обліку є те, що сьогодні не існує єдиної системи регістрів обліку та бухгалтерських рахунків для окремого відображення витрат, доходів і результатів інноваційної діяльності. У свою чергу, наявні облікові регістри, бухгалтерські рахунки і статистична звітність не надають необхідних даних для економічного аналізу впливу інноваційної продукції на результати діяльності господарюючого суб’єкта.

Відсутність методичних рекомендацій з бухгал­терського обліку витрат інноваційної діяльності при­звела до розпорошеності витрат по освоєнню нової продукції на різних рахунках витрат, що ускладнює визначення собівартості кожного етапу робіт і фор­мування загальної суми цих втрат.

Відповідно до чинного Плану рахунків бухгалтерського обліку, національних стандартів [2] і методичних рекомендацій інноваційні витрати в системі обліку розосереджені так: якась певна, але не виявлена частина витрат технологічної служби, пов'язана із власне інноваційною діяльністю, нівелюються з витратами на поточне забезпечення виробництва серійної-масової продукції, не кажучи вже про те, що їх загальні витрати обліковуються в складі адміністративних витрат підприємства, що об'єднують принципово різні напрями діяльності. Витрати на розробку технічної документації нового виробу обліковуються з складі витрат на дослідження і розробки, що входять, у свою чергу, до інших витрат операційної діяльності та до витрат майбутніх періодів, а отже, до собівартості нового виробу їх не включають. Витрати ж на виготовлення і випробування дослідних зразків входять до витрат майбутніх періодів.

Практичний досвід діяльності підприємств, а також аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показав, що взагалі, інновації можуть бути представлені за напрямами, серед яких: здійснення капітальних інновацій у створення нових видів основних засобів; здійснення інтелектуальних інновацій у створення нематеріальних активів; здійснення оборотних інновацій у створення нових видів готової продукції; накопичення витрат на підготовку й освоєння виробництва нової продукції на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів»; списання витрат на освоєння через застосування кошторисних ставок; внесення об’єктів інтелектуальної власності до статутного капіталу за справедливою вартістю; створення резерву забезпечення витрат інноваційної діяльності.

 Отже, для вирішення окреслених питань необхідно розробляти науково обґрунтовану систему обліку й аналізу витрат, доходів і результатів інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Інформаційні системи бухгалтерського та управлінського обліку, а також економічного аналізу мають створити необхідні умови для розширення, прискорення й підвищення ефективності процесів створення та реалізації різних видів інновацій, скерованих на створення конкурентоздатної продукції.

Література

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

2. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua