Столяр Людмила

к.е.н., старший викладач

Мотрюк Алла

бакалавр

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

м. Чернівці

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ В РОСЛИННИЦТВІ

Сільське господарство є однією із провідних галузей економіки в Україні. Високоефективний аграрний сектор – основа матеріального та соціального благополуччя суспільства, без якого неможливо його стабільний розвиток, це свого роду гарант забезпечення та збереження національної безпеки країни. Сільське господарство є пріоритетною галуззю всіх розвинених країнах світу.

Готова продукція в підгалузях сільського господарства, особливо в рослинництві, отримується одноразово в період дозрівання рослин, що висуває жорсткі вимоги до організації обліку виходу продукції, її збереження, переробки та реалізації. Собівартість готової продукції – один із найважливіших показників, яких характеризує економічну ефективність сільськогосподарського виробництва. Вона показує у що обходиться виробництво сільськогосподарської продукції господарству. З іншого боку, вона є і якісним показником, характеризуючи рівень використання всіх ресурсів, що у розпорядженні підприємства.

Безпосередньо на витрати виробництва та собівартість готової продукції в впливає ряд особливих факторів, а саме – це сезонність виробництва, природно-кліматичні умови, земля – як основний засіб виробництва, основа галузі – біологічні активи рослинництва і тваринництва, тривалість операційного циклу, нерівномірний вихід продукції при рівномірних витратах, різні калькуляційні одиниці.

У сільському господарстві, зокрема рослинництві, також дуже важливим є своєчасне виконання робіт (наприклад, сівба, збір урожаю, які визначаються природою). Якщо в промисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій веде до затримки виготовлення продукції, то в сільському господарстві це призводить до прямих втрат продукції, погіршення її якості, великих втрат втіленої в неї праці. Це негативно позначається на результатах підприємництва, прибутковості аграрного виробництва. На відміну від промисловості в сільському господарстві робочий період не збігається з періодом виробництва. Це пояснюється тим, що виробничий період у сільському господарстві складається з часу, коли процес здійснюється за безпосередньої участі людини, й часу, коли він відбувається під дією природних чинників. Особливо, це характерно для рослинництва, коли виробничий процес має найвищу й найнижчу інтенсивність. При цьому виробництво здійснюється за певними циклами: підготовка ґрунту до посіву, догляд за посівами, збирання врожаю. Поряд з цим за окремими культурами виробничі цикли збігаються, що зумовлює необхідність додаткового залучення трудових і матеріальних ресурсів для своєчасного виконання робіт. Через сезонність також виникають проблеми щодо використання техніки, коли, наприклад, зернозбиральний комбайн працює всього два-чотири тижні в рік, а решту часу знаходиться на зберіганні. І навпаки, в період міжсезоння виникає проблема зайнятості трудових ресурсів і засобів виробництва. Звичайно, ці чинники значною мірою впливають на формування виробничих витрат та собівартості продукції.

На законодавчо-нормативному рівні облік витрат виробництва на сільськогосподарських підприємствах регламентується  Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», П(С)БО 16 «Витрати» та Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств № 132 від 18.05.2001 р.

Відповідно до Методичних рекомендацій № 132 метою обліку витрат та визначення собівартості продукції (робіт, послуг) є документоване, своєчасне, повне і достовірне відображення  фактичних витрат на виробництво продукції для забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Калькулювання собівартості одиниці продукції здійснюється для визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних і економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва та для обґрунтування цінової політики підприємства [1].

Згідно Методичних рекомендацій № 132 собівартість продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, пов’язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг. До виробничої собівартості продукції відповідно до П(С)БО 16 включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

В Методрекомендаціях № 132 визначено, що собівартість одержаної продукції (робіт, послуг) визначається у загальноприйнятому порядку. Проте слід зауважити, що загальновиробничі витрати в сільському господарстві не можливо закривати щомісяця. Фактична собівартість продукції в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік в період її дозрівання та збору, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця. Також на сільськогосподарських підприємствах загальновиробничі витрати не діляться на постійні та змінні. Отже враховуючи специфіку сільського господарства, загальновиробничі витрати потрібно списувати після закінчення року.

Об'єктами калькуляції є конкретні види продукції, робіт і послуг. У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єктами обліку витрат можуть бути роботи, виконані в поточному році під урожай майбутнього року.

Література

1. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Мінагрополітики України від 28.05.2001 р. № 132