Гуткевич Світлана

д.е.н., професор, завідувач кафедри міжнародної економіки

Занозовська Оксана

аспірант кафедри міжнародної економіки

Національний університет харчових технологій

м. Київ

ОСНОВНІ НАПРЯМИ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ

Стратегічною метою розвитку аграрної політики України мають стати створення конкурентного аграрного виробництва і забезпечення продовольчої безпеки країни. Пріоритетним завданням у розвитку аграрного виробництва є забезпечення високої конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції  та продуктів харчування на внутрішньому і зовнішніх аграрних ринках. Для цього необхідно створити умови прозорої конкуренції по всьому ланцюгу – від сільськогосподарського виробника до кінцевого споживача продуктів харчування. Високоефективне, конкурентне, спеціалізоване сільське господарство зможе забезпечувати значні надходження  до державного і місцевих бюджетів, дозволить Україні  зайняти належне місце у світовому поділі праці та стане важливим аргументом при її входженні до світових політичних і економічних структур.

Основною метою інвестиційної стратегії є підвищення ефективності існуючого виробництва. Пріоритетними для інвестування є такі напрями: високотехнологічні наукомісткі галузі; енергозберігаючі технології; агропромисловий комплекс; добувна та металургійна галузь; малий бізнес.

Сільське господарство слід розглядати як частину загальної економічної системи, а його проблеми повинні  вирішуватися  у контексті проблем, які існують у країні. Насамперед, мова повинна йти про створення  необхідних умов  для  залучення інвестицій в економіку, про стабільну макроекономічну політику, про розвиток людського капіталу, ринкової та соціальної інфраструктур. У даному зв’язку необхідно розмежувати аграрний бізнес і проблеми розвитку села. Аграрна політика повинна визначити напрями розвитку сільського господарства, поліпшення конкурентоспроможності та якості аграрної продукції, підвищення родючості землі та забезпечення екологічної безпеки сільськогосподарського виробництва. Очевидно, аграрна політика не повинна займатися проблемами розвитку сільських територій, які доцільно розглядати комплексно, із залученням не тільки Міністерства аграрної політики та продовольства, але й ряду інших міністерств. Можливо, враховуючи актуальність, складність і комплексність цих проблем, слід створити окреме агентство розвитку сільських територій, яке б координувало і спрямовувало всю відповідну роботу. При цьому аграрний бізнес має розглядатись, як і будь-який інший. Для його розвитку потрібні чіткі, постійні правила у вигляді стабільної аграрної політики  і сталого законодавства. Йому не потрібні спеціальні пільги.

Реалізація структурної перебудови економіки передбачає наступні пріоритетні напрями:

• удосконалення організаційної структури управління;
• розвиток виробничої і ринкової інфраструктури;
• стимулювання прискореного розвитку виробництв, здатних поліпшити експортний потенціал.

Новий підхід до побудови системи управління процесами залучення іноземного капіталу в розвиток підприємств – важлива умова вдосконалення виробництва продукції та орієнтації її на вимоги ринку. Регіональне управління нині в основному здійснюється за допомогою такого прогресивного інструменту економічної політики, як залучення інвестиційних ресурсів у пріоритетні галузі виробництва, створення сприятливих умов для збільшення обсягу інвестиційного капіталу. Підвищення ефективності регіонального управління інвестиційними процесами зумовлює, як правило, зростання темпів виробництва промислової продукції, що забезпечує підвищення рівня доходів населення, платоспроможності та попиту на товари народного споживання. Головними засадами, на яких має базуватися економічний розвиток регіону, є вміла побудова механізму управління процесами залучення внутрішнього та іноземного капіталу.

Основними напрямами реалізації стратегії визначено:

• впровадження механізму рейтингової оцінки соціально-економічного розвитку міст і районів області з метою визначення ефективності роботи народногосподарського комплексу територій області для оптимального бюджетного інвестування;
• сприяння відновленню та послідовному нарощуванню економічного потенціалу територій області, економіка яких зосереджена на роботі одного підприємства або кількох підприємств однієї галузі, з метою ліквідації територіальних диспропорцій економічного й соціального розвитку;
• активна участь у створенні законодавчої бази в інтересах економічного розвитку регіону;
• підвищення ефективності взаємодії з центральними органами виконавчої і законодавчої влади у вирішенні актуальних питань соціально-економічного розвитку регіону.

Таким чином, у контексті вдосконалення управління інвестиційним процесом необхідно розмежувати функції державного та господарського управління, повноваження центральних і місцевих органів. Перехід на шлях активізації інвестиційної діяльності вимагає якісно нової організації взаємозв’язків і взаємодії всіх учасників інвестиційного процесу, закріплення нових функцій за відповідними органами управління на державному і регіональному рівнях.

Література

1. Стратегія розвитку аграрного сектора економіки на період до 2020 року. – К., 2013.