Колумбет Олена

к.е.н., доцент

професор кафедри «Обліку і загальноекономічних дисциплін»

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

м. Київ

ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТА ДОГОВІР ПОСТАВКИ ЯК НАЙПОШИРЕНІШІ ФОРМИ ДОГОВІРНОЇ ПОЛІТИКИ

В сучасних умовах керівництву господарюючих суб’єктів потрібні ефективні інструменти реагування на зміни зовнішнього середовища, внутрішніх факторів, функціонування підприємства, передбачити їх майбутні прояв і вплив на фінансовий стан підприємства. Одним із таких інструментів являється договірна політика з постачальниками сировинних ресурсів.

При формуванні договірних відносин з постачальниками слід приймати до уваги специфіку економічного суб’єкта за видом економічної діяльності, суттєві договірні відносини з покупцями продукції та інші фактори, ігнорування яких може привести до невірної оцінки поточної ситуації на підприємстві, недостовірного прогнозу її подальшого розвитку, погіршенню показників діяльності.

Дослідженням питань особливості договірного процесу займалися такі вчені як М.Л. П’ятова, Т.А. Гусева , Н.Н. Макарова, Т.А. Логовіна та ін.

Гусєва Т.А. вважає, що договірна політика – це “зміна умов господарських договорів з метою досягнення бажаного фінансового результату або визначеної структури активів підприємства”. Аналогічне трактування договірної політики наводить і Головіна Т.А. В свою чергу, Макаров Н.Н. визначає, що договірною політикою є можливість альтернативного вибору підприємством виду договору, контрагента угоди, умов господарських договорів для отримання матеріальних, економічних або якихось інших вигод в цілях як бухгалтерського обліку, так і оподаткування [2, с. 7].

Проаналізувавши, визначення даних понять, бачимо майже всі вчені трактують договірну політику як зміну умов договорів для досягнення бажаного фінансового результату та отримання вигід.

Як показує практика, нерідко в одному договорі відбувається змішання ознак, притаманних договорам поставки, з характерними ознаками договору купівлі-продажу, або, навпаки, договір іменується договором купівлі-продажу, а зі змісту випливає, що це договір поставки; можливо також різне тлумачення правової природи сторонами договору. Однак необхідно враховувати, що правове регулювання договорів поставки та купівлі-продажу різному, а отже, неправильно визначивши правову природу господарського договору, можна зіткнутися з певними труднощами в процесі їх виконання. Отже, розглянемо основні відмінні особливості договору купівлі-продажу та договору поставки.

Звернемося до визначень зазначених договорів.

Так, ст. 655 ЦК України [3] визначає договір купівлі-продажу як договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У той же час за договором поставки одна сторона - продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) товар (товари) у власність покупця для їх використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за його певну грошову суму. З наведених визначень випливає, що:

1) договір купівлі-продажу може застосовуватися в будь-якій сфері, не забороненої законом, в тому числі для задоволення особистих потреб, а договір поставки може використовуватися лише у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням;

2) якщо сторонами договору купівлі-продажу можуть бути всі учасники цивільних відносин (громадяни, юридичні особи, держава) за наявності у них необхідного обсягу дієздатності, то, згідно ч. 3 ст. 265 ГК України [1] , ними можуть бути суб'єкт господарювання, зазначені у ч. 1, 2 ст. 55 ГК України: - Господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ГК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) згідно з ч. 1 ст. 266 ГК України предметом договору поставки є визначені родовими або індивідуально-визначеними ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках виробничо-технічного призначення, тоді як предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні види майна, у тому числі майнові права, право вимоги (якщо ця вимога не має особистого характеру).

Враховуючи, те, що договір купівлі-продажу і договір поставки є одними з найпоширеніших договорів у господарській діяльності підприємств, необхідно пам'ятати, що від правильного визначення правової природи договору, що укладається може залежати ефективність його виконання. Тому будьте уважні, перш ніж підписати пропонований контрагентом договір.

Література

1. Господарський кодекс України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
2. Макарова Н.Н. Договорная политика как составляющая учетной политики: современные концепции формирования: [Монография] / Н.Н. Макарова. – М.: ИД “Финансы и кредит”, 2009. – 104 с.
3. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.