Головна » Статті » Конференція_2014_10_16-17 » Секція 5 Економічні науки

ЗАКОНОМІРНОСТІ І НАУКОВІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ

Сілко Ірина

аспірант

Вінницький національний аграрний університет

м. Вінниця

 

ЗАКОНОМІРНОСТІ І НАУКОВІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ

 

Цільова орієнтація організаційної структури управління можлива лише за умови дотримання вимог загальних економічних законів, їх прояву у вигляді стійких закономірностей та вироблення наукових принципів, згідно з якими вона має створюватися, функціонувати й удосконалюватися [1].

Стосовно законів мова йде про найбільш суттєві і повторювальні із них: погодження інтересів, організації управління, концентрації функцій управління тощо.

Закон погодження інтересів є вихідним в цій системі: в українській практиці слід надавати підприємствам і організаціям різної форми власності один бажаний напрям діяльності в досягненні поставленої мети розвитку.

Інший закон – організації управління передбачає необхідність чіткого розмежування функцій, прав і відповідальності між кожною управлінською ланкою, розпочинаючи з державних, регіональних органів і закінчуються суб’єктами господарювання різних форм власності.

Закон концентрації функцій визначає необхідність зосередження функцій управління в центрах вироблення і прийняття рішень, тобто в організаційних структурах органів різної ієрархії влади.

Прояв зазначених та інших економічних законів реалізовується через сукупність стійких закономірностей та наукових принципів.

Стосовно закономірностей підкреслимо, що в них, як зазначалося вище, проявляється дія законів управління, а знання закономірностей дає змогу правильно оцінити явища і процеси, що відбуваються в об’єкті управління.

Об'єктивною закономірністю слід вважати правильне поєднання централізації і децентралізації в управлінні, це відноситься в першу чергу до розподілу повноважень між центром і регіонами. Специфічною закономірністю управління є оптимальне співвідношення системи, яка управляє, і системи, якою управляють. Це співвідношення досягається у процесі науково обґрунтованого проектування зазначених систем з одночасною зміною (чи заміною) основних елементів управлінської системи. Поєднання змісту і функцій управління передбачає наступний алгоритм: тимчасову функцію повинен виконувати тимчасовий орган; спеціальну функцію – спеціальний орган; загальне керівництво – орган загальної компетенції. 

Поряд з економічними законами і закономірностями важливу роль у формуванні систем управління відіграють наукові принципи. Зазначимо, що під принципами слід розуміти достатньо чіткий вплив на управлінські процеси керівних ідей, апробованих практикою [2]. Зважаючи на велику кількість принципів формування, функціонування і реформування систем управління, охарактеризуємо лише основні із них.

Принцип науковості націлює на використання в управлінській практиці досягнень науки управління, постійне удосконалення механізмів господарювання, впровадження організаційних новацій та кадрове забезпечення.

Принцип варіантності передбачає використання сукупності альтернативних рішень стосовно темпів і пропорцій розвитку економічного потенціалу та швидкозмінних умов ринкового середовища.

Принцип пріоритетності сприяє ранжуванню завдань управління відповідно до стратегії розвитку економічної системи та реальних виробничих і ресурсних можливостей.

Принцип ієрархічності передбачає багатоступеневу побудову структуру управлінської системи і включає вищий, середній і нижній її рівні. У змістовній управлінській характеристиці кожен рівень управління пов'язаний із впливом на конкретні цикли економічного відтворення та пропорцій розвитку і, відповідно, підпадають під різнорівневу управлінську діяльність.

Принцип доцільності і необхідної різноманітності організаційних структур орієнтує на те, що просту функцію виконує відносно проста структура управління (лінійна, функціональна), а більш складну функцію – складна структура (штабна, матрична тощо).

Принцип зворотного зв’язку слід розуміти як бажання не ускладнювати без необхідності роботу управлінських органів, створюючи можливість швидкого проходження інформації як в горизонтальному, так і вертикальному напрямах крім того, цей принцип диктує необхідність здійснення контрольної функції в органах управління для відслідковування результативності прийнятих рішень. Водночас існує сукупність принципів стосовно внутрішньої організації управлінської системи.

Принцип поділу управлінської праці передбачає, згідно з відомим економічним законом, створення управлінь, комісій, служб, відділів, секторів в структурі апарату управління, регламентацію цих підрозділів, а також визначення обов’язків, прав і відповідальності службовців.

Принцип єдності керівництва слід розуміти як необхідність усіх структурних підрозділів управлінського апарату працювати на єдину мету організації для досягнення поставлених цілей.

Принцип мінімуму зв’язків означає, що наявну управлінську систему слід розподілити на підсистеми (блоки), які зможуть самостійно, без значних контактів між собою, здійснювати притаманні їм функції. Мінімум зв’язків дозволяє покласти повну відповідальність за виконання своїх обов’язків на конкретний управлінський підрозділ.

Таким чином, дослідження теоретичної бази систем управління, дозволяють зробити висновок, що ця категорія в методологічному плані є достатньо обґрунтована і може слугувати практичним інструментарієм для їх формування і реорганізації, виходячи із завдань розвитку організації.

 

Література

  1. Калетнік Г.М., Мазур А.Г., Кубай О.Г. Розвиток організаційно-функціональних структур управління в регіональних економічних системах [Г.М. Калетнік, А.Г. Мазур, О.Г. Кубай]. Монографія. - Вінниця: Вінницька газета, 2009.-188с.
  2. Мазур А.Г. Закономірності та наукові принципи регіонального управління  в перехідний період [А.Г. Мазур]// Україна на порозі ХХІ століття: економічна, державність: між нар.наук. практ. конф.- Вінниця: ВТЕУ, 2000.-С.14-21.
Категорія: Секція 5 Економічні науки | Додав: Admin (17.10.2014)
Переглядів: 503
Всього коментарів: 0