Головна » Статті » Конференція_2014_10_16-17 » Секція 5 Економічні науки

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ, ТА ПРИРОДООХОРОННИХ ЧИННИКІВ У РАЦІОНАЛЬНОМУ ВИКОРИСТАННІ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Орел Сергій

аспірант

Інститутагроекології і природокористування НААН

м.Київ

ВЗАЄМОЗВЯЗОК ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ, ТА ПРИРОДООХОРОННИХ ЧИННИКІВ У РАЦІОНАЛЬНОМУ ВИКОРИСТАННІ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

 

Складовим чинником економічної безпеки держави, а також продовольчої безпеки, як складового її елементу, є екологічна безпека, зокрема, у сфері агропромислового виробництва. Необхідність розгляду питання правового регулювання використання, відтворення та охорони природних ресурсів в аграрній сфері господарювання, як одного з головних елементів ефективної аграрної політики, а також питання ефективного функціонування системи державних органів, що здійснюють вплив на відповідні суспільні відносини в зазначеній сфері, пов’язана насамперед з: потребою визначення певних методологічно-правових засад побудови відповідної цілісної державної політики, потребою визначення опосередкованості місця галузевого державного управлінського органу моделлю його структурно-функціональних характеристик, потребою використання універсальних понятійних категорій при визначенні та моделюванні базових елементів загальнодержавної екологічної політики в аграрному секторі.

Особливим аспектом загальнодержавної політики по відношенню до аграрного сектору повинна стати екологічна політика у цій сфері, яка може визначатись як концептуально цілісна сукупність правових видів та форм управлінсько регулюючої діяльності, що здійснюється уповноваженими державними управлінськими інститутами (відповідними органами функціональної і галузевої компетенції та посадовими особами) і спрямована на підтримання балансу між техногенним навантаженням на довкілля. і здатністю природного середовища до самовідновлення у зазначеній галузі національної економіки, а також збереження безпечного середовища існування людини, гармонізацію взаємовпливів суспільства і природи.

Така гармонізація має здійснюватися шляхом практичного впровадження так званих принципів сталого розвитку. На жаль, як в Україні в цілому, так і в аграрній сфері, зокрема, сталий розвиток і все, що з ним пов’язане, досі сприймається більшою частиною суспільства як абстракція, а на рівні управлінсько- владних структур позбавляється екологічної складової, виголошується до рівня забезпечення безкризовості соціально-економічних процесів на даний момент. Ефективність врегульованих державою ринкових відносин в аграрному секторі прямо залежить від підтримання балансу між техногенним навантаженням на довкілля і здатністю середовища до самовідновлення[1, с. 69-70].

Таким чином, ефективна природоохоронна політика у сфері АПК має і мусить здійснюватися передусім у контексті соціально-економічних перетворень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку галузі. При цьому прямі природоохоронні заходи повинні не замінювати, а органічно доповнювати екологічно сприятливий режим господарювання [2, с. 63]. Рекультивація земель, очищення водоймищ, відновлення лісів тощо, не тільки сприяють реставрації довкілля, але й створюють базу для подальшої екологічно збалансованої економічної діяльності зазначеної галузі національної економіки. Зокрема, кошти, спрямовані на попередження деградації природного середовища, слід розглядати не як безповоротні й малопродуктивні видатки, а як опосередковані інвестиції [3, с. 98-99].

Не викликає сумнівів ствердження науковців, що екологічна безпека має бути віднесена до найсуттєвіших критеріїв оцінки рівня розвитку аграрної галузі. Зв’язок соціальних, економічних та природоохоронних чинників є, безсумнівно, безпосереднім. Видатки на усунення негативних наслідків техногенного впливу на природне середовище, незбалансованої господарської діяльності завжди перевищуватимуть вкладення, що необхідні для їхнього попередження. У підсумку, витрати на ліквідацію аварій, промислового сільськогосподарського забруднення насамперед переробних галузей тощо покриваються коштами, які слід було б витрачати на соціальні потреби чи інвестувати у розвиток екологічно безпечних виробництв. Тому, зокрема, важливим чинником екологічної безпеки аграрного сектору є беззастережне дотримання заборони на ввезення на землі сільськогосподарського призначення та ті, що використовуються у переробних галузях аграрного сектору, радіоактивних і токсичних відходів, впорядкування існуючих сховищ і звалищ відповідно до санітарно-екологічних вимог та міжнародного досвіду, скорочення їхньої кількості і площ у процесі налагодження ефективної переробки [4, с. 413].

Таким чином, сучасна екологічна політика в аграрній сфері повинна мати інтегрований характер, що означає необхідність присутності природоохоронної складової, екологічних орієнтирів та пріоритетів у всіх сферах галузі, а також функціональному навантаженні уповноважених міністерств, відомств та спеціалізованих установ, що здійснюють вплив на розвиток агропромислового комплексу. Інтегрована екологічна політика повинна стати ключовим елементом стратегії сталого розвитку аграрної сфери національної економіки.

 

Література

  1. Орлов Н. Правовыеаспектыприродопользования и охраныокружающейприроднойсреды в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - №3. - С.15-18.
  2. Охрана и оптимизацияокружающейсреды / А.А. Лаптев, С.И. Приемов, И.Д. Родичкин, Ю.С. Шемшученко / Под ред. А.А. Лаптева. - К. : Лыбидь, 1990. - 256 с.
  3. Семчик В.І. Правове забезпечення аграрної політики // Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення. - К., 1996. - С. 529-548.
  4. Шемшученко Ю.С. Организационно-правовыевопросыохраныокружающейсреды в СССР. - К : Наукова думка, 1976. - 276 с.
Категорія: Секція 5 Економічні науки | Додав: Admin (17.10.2014)
Переглядів: 338
Всього коментарів: 0