Головна » Статті » Конференція_2014_10_16-17 » Секція 5 Економічні науки

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Биба Володимир

кандидат технічних наук, доцент

Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондратюка

Лазеба Євгенія

аспірантка

Полтавська державна аграрна академія

м. Полтава

 

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

 

Земельно-ресурсний потенціал України справедливо вважається підґрунтям національної економіки. На жаль, сучасний розвиток та управління ефективністю використання земель в аграрних підприємствах не відповідають потенційним можливостям його головного ресурсу – землі – внаслідок невідповідності суспільно-виробничих відносин, потребам сталого розвитку аграрного виробництва, який передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних і соціальних чинників розвитку. Таким чином, існує необхідність здійснення стратегічного планування землекористування.

Використовуючи переваги стратегічного планування у землекористуванні, підприємства одержують ефективний спосіб оцінки мети розвитку агроформувань. Як процес стратегічне планування є набором дій та рішень, які ведуть до розробки стратегій, що забезпечують досягнення цілей. Іншими словами – процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в ухваленні управлінських рішень. Забезпечення нововведення та змін у землекористуванні є його основною задачею.

У зв’язку з цим важливе саме поняття “стратегії”. Розробкою проблем стратегічного управління займалися багато відомих учених. У багатьох роботах розглядається традиційне уявлення про стратегію як специфічному процесі управління організацією: стратегія в своєму розвитку проходить два етапи – розробку та впровадження; стратегія складається з безлічі рішень; стратегія використовується переважно до зовнішньої сфери діяльності організації. У роботі А. П. Панкрухіна “стратегія” визначається як сукупність принципів діяльності підприємства та його відносин із зовнішнім та внутрішнім середовищем, перспективних цілей підприємства та рішень щодо вибору інструментів їх досягнення [1, с. 41-42].

Стратегія – це першочерговий засіб досягнення головної мети, виходячи з реальної економічної ситуації, що формується під впливом різних факторів і встановлює загальні напрями просування до визначеної мети. Стратегія не повинна орієнтуватися тільки на розв’язання поточних проблем або досягнення короткострокових цілей, а має визначати чітку структуру системи управління землекористуванням [2, с. 23].

Стратегічне планування є найефективнішим способом прогнозування майбутніх проблем та можливостей землекористування, основою підвищення  конкурентоспроможності суб’єктів господарювання на землі, що є особливо важливим при утвердженні європейського вектору розвитку України, як аграрної держави. На основі аналізу сильних та слабких сторін, загроз і можливостей формується вибір альтернативи, яка задовольняє вимоги стандартів екобезпеки землекористування.

Так плануючи систему сівозмін, структуру посівних площ потрібно не тільки володіти інформацією про ринок тієї чи іншої культури, обсяги продажу продукції, але і мати інформацію про прогноз якісних змін у ґрунті: як зміниться родючість ґрунту, як забезпечуватиметься баланс гумусу у ґрунті, чи не посиляться процеси водної і вітрової ерозії. Досліджуючи питання планування структури посів на перспективу виявлено, що невід’ємним елементом спрямованим на екологізацію землекористування є врахування таких чинників, як рельєф місцевості (крутість схилів), вміст гумусу, розміщення господарств від пунктів здачі продукції [3].

Отже, стратегічне планування землекористування спрямоване на відтворення земельно-ресурсного потенціалу землі передбачає формування комплексу заходів, орієнтованих на вибір оптимального варіанта землекористування. Це завдання нині є надзвичайно актуальним, воно набуває особливої виразності в ході формування і становлення екологобезпечного соціально орієнтованого землекористування.

 

Література

  1.  Панкрухин А. П. Маркетинг территорий / А. П. Панкрухин // 2-е изд., дополн. – СПб.: Питер, 2006. – 416с.
  2. Курильців Р. М. Планування землекористування як головна складова інтегрованого його управління / Р.М. Курильців // Землеустрій – 2013. – №1-2. – С. 19-26.
  3.  Мозгова М. В. Маркетинг стратегічного планування землекористування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/15_NPN_2009/Economics/46356.doc.htm.
Категорія: Секція 5 Економічні науки | Додав: Admin (16.10.2014)
Переглядів: 399
Всього коментарів: 0