Головна » Статті » Конференція_2014_10_16-17 » Секція 5 Економічні науки

СТАН ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

Машика Юрій

к.е.н.

ДВНЗ «УжНУ»

м.Ужгород

 

СТАН ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

 

            Сучасна молодь, маючи розвинені фізичні й прогресивні інтелектуальні здібності, може виробляти матеріальні блага та надавати послуги з більшою продуктивністю, ніж на це спроможні представники інших вікових груп. Ця теза підтверджується практикою управління, адже починаючи з 1993–1994рр. однією з обов’язкових умов призначення провідних спеціалістів на посади топ-менеджерів стала їх належність до вікової групи «до 45 років». А з 1998р., верхня вікова межа управлінців почала становити 40 років, що значною мірою було зумовлено стрімким розвитком комп’ютерних і телекомунікаційних технологій, створенням спільних підприємств, лібералізацією відносин власності.

         Подальша «оптимізація» вікових меж віднайшла відображення й у вітчизняному законодавстві. Так, починаючи з 2011р. в Україні молоддю почали вважати людей віком від 14 до 35 років [1]. До ухвалення відповідного законопроекту Верховною Радою України молоддю вважалися люди віком 14–28 років. [2].

Зазначене розширення вікових меж дозволило на загальнонаціональному рівні ухвалити низку державних програм щодо забезпечення матеріального добробуту молоді, що, водночас, передбачали необхідність зайнятості цієї категорії населення задля уможливлення реалізації процедур за прийнятими програмами. Зокрема, найважливішими з них виступили: «Програма підтримки молоді на 2013–2017р.», «Програма сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Програма надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» тощо.

          Таким чином, держава на законодавчому рівні розробила та ухвалила механізми, які: по-перше, стимулювали б молодь до легалізації праці через її переведення із тіньового сектору економіки; по-друге, сприяли б поступовому зменшенню обсягів нелегальної зовнішньої трудової міграції; по-третє, стимулювали б молодь у рівній мірі до занять як інтелектуальною, так і фізичною працею.

         Відтак, можемо визначити, що в Україні триває робота із забезпечення підвищення рівня зайнятості економічно активного населення віком 15–70 років в цілому та розширення сфери застосування праці шляхом створення нових робочих місць, зокрема для молоді. Проте, повільність бажаних змін у сфері молодіжної зайнятості обумовлюється не відпрацьованістю організаційного механізму впровадження нормативно-правових актів в управлінську та економічну практику.

         Проаналізуємо соціально-економічні передумови розробки відповідних програм та наслідки їх реалізації.

Як свідчать офіційні статистичні дані, чисельність і економічно активного, і зайнятого населення в Україні збільшується при загальній тенденції скорочення населення (приріст – 0,68 та 3,67% відповідно, темп скорочення – 3,40%) [4]. Так, чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у 2013р. становила 20,16млн.осіб (90,93% чисельності економічно активного населення або 42,00% чисельності населення країни); у 2007р. ці показники становили 20,90млн.осіб або 93,64 та 45,07% відповідно [5].

         В цілому по Україні станом на 01.01.2014р. найвищі показники рівня економічної активності та рівня зайнятості зафіксовано у м.Києві – 66,5 та 64,4% відповідно, а найнижчі в Івано-Франківській та Тернопільській областях – 57,4 та 52,7% відповідно [5].

За допомогою емпіричних даних можемо верифікувати тезу щодо поступальної дієвості Програм, що розробляються для забезпечення належного рівня зайнятості молоді.

         В цілому кількість економічно активної молоді у 2013 році становила 8,74 млн.осіб, з них міської – 6,15млн.осіб, сільської – 2,59млн.осіб; зайнятої молоді – 7,98 млн.осіб, з них міської – 5,59млн.осіб, сільської – 2,39млн.осіб; а у 2012р. кількість економічно активної молоді становила 8,42млн.осіб, з них міської – 5,94 млн.осіб, сільської – 2,48млн.осіб; зайнятої молоді – 7,41млн.осіб, з них міської – 5,17млн.осіб, сільської – 2,24 млн.осіб [5].

Як можемо побачити, незважаючи на меншу питому вагу сільської молоді і у структурі економічно активної молоді, і у структурі зайнятості, рівні її економічної активності та зайнятості набагато більші, ніж міської (при сталому зростанні відповідних показників обох груп).

Хоча в ухвалених законодавчих і нормативно-правових актах належного рівня уваги сільській молоді не приділено. Відтак, вона більше розраховує в своїй успішності на власні сили, аніж на владну підтримку.

         Крім того, значна частина молоді перебуває на обліку в державній службі зайнятості. У 2013р. її частка становила 23,20% кількості зареєстрованих безробітних громадян, або ж 0,15млн.осіб. Також, серед молоді спостерігається постійний масштабний міграційний відплив, що негативно відображається на демографічних показниках (зокрема, народжуваності, статево-віковому складі населення тощо).

         Загалом, за результатами проведеного дослідження встановлено, що на поточний момент актуальними є наступні завдання: забезпечення необхідних стартових можливостей для працевлаштування та підприємницької діяльності молоді; гарантування гідних умов соціального становлення і розвитку молоді в Україні; сприяння професійній орієнтації та здобуттю якісної освіти відповідно до вимог ринку праці; практична реалізація принципів соціального партнерства, зокрема за участю молодіжних громадських організацій; фінансування відповідних програм на державному та місцевому рівнях.

         Реалізація цих пріоритетів державного управління створить достатній фундамент для подолання проблем у сфері молодіжної зайнятості, що сприятиме усталенню позитивних тенденцій як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Таким чином, пріоритетними для України мають стати такі кроки задля забезпечення задовільного рівня зайнятості молоді: активно сприяти підвищенню ефективності реалізації державної молодіжної політики щодо зайнятості; передбачати у проекті Державного бюджету України та місцевих бюджетах видатки на розвиток і реалізацію молодіжних програм зайнятості, у тому числі з урахуванням процедур кредитування, субвентування, дотування, спрощення оподаткування роботодавців, що забезпечують молодь робочими місцями; розвивати інтелектуально-інноваційний потенціал молоді відповідно до тенденцій на ринку праці з одночасною мінімізацією показника зовнішньої трудової міграції української молоді; залучати молодь до розробки та реалізації концептуальних положень соціального партнерства; гарантувати умови для розвитку підприємницької діяльності молоді, а також сфери вторинної зайнятості; забезпечувати відкритість, доступність інформації щодо проблем зайнятості молоді.

 

Література

  1. Про внесення змін до статті 1 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”: Закон України №1659-IV від 23.03.2004р. // Відомості Верховної Ради України від 16.07.2004. – 2004. – №29. – (Офіц. вид.: Щотижневий нормат. бюл. укр. та рос. мовами / Верховна Рада України). – К.: Парламентське видавництво, 2004.
  2. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України № 2998-XII від 05.02.1993р. // Відомості Верховної Ради України від 20.04.1993. – 1993. – №16. – (Офіц. вид.: Щотижневий нормат. бюл. укр. та рос. мовами / Верховна Рада України). – К.: Парламентське видавництво, 1993.
  3. Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення працевлаштування молоді: Закон України № 2429-IV від 01.03.2005р./ Відомості Верховної Ради України від 01.04.2005. – 2005. – №13. – (Офіц. вид.: Щотижневий нормат. бюл. укр. та рос. мовами. / Верховна Рада України). – К.: Парламентське видавництво, 2005.
  4. Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла: Постанова Кабінету Міністрів України №584 від 29.05.2001р. // Офіційний вісник України від 15.06.2001. – 2001. – №22. – (Офіц. вид.: Міністерство юстиції України, Головне державне об’єднання правової інформації та пропаганди правових знань Міністерства юстиції України). – К.: Вид-во «Логос», 2001.
  5. Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

 

Категорія: Секція 5 Економічні науки | Додав: Admin (16.10.2014)
Переглядів: 590
Всього коментарів: 0