Котько Наталія

к.е.н., завідувач відділу економіки

Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН

с. Оброшино, Львівська область

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ЗАХОДІВ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА І СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Сільськогосподарське виробництво ще упродовж доволі тривалого часу, принаймні на середньострокову перспективу, залишатиметься вагомим джерелом формування фінансово-економічних підвалин функціонування сільських територій. А отже, характер і тенденції розвитку його галузей та напрями структурних змін можна розглядати як своєрідний критерій, з одного боку, ефективності державної політики регулювання аграрного сектора, з іншого – оцінки стану та перспектив розвитку сільської місцевості. Успішність її заходів визначальною мірою залежатиме від результативності структурної перебудови та забезпеченості визначених пріоритетів відповідною ресурсною базою й адекватними регуляторними засобами [1].

Структурні зміни, що відбулись у розвитку аграрного сектора упродовж реформеного періоду носили доволі неоднозначний характер та обумовлювали переважно деструктивний вплив на розвиток сільських територій. Так, з одного боку, протягом останніх років завдяки залученню фінансово-промислового капіталу відбулась масштабна капіталізація сільськогосподарського виробництва, сформовано високотехнологічний корпоративний сегмент ведення галузей.  З іншого – продовжують зберігатись істотні структурні галузеві перекоси та поглиблення деформації сільського ринку праці, деградації соціальної сфери та сільської поселенської мережі загалом.

Реалізація потенціалу структурної перебудови аграрного сектора та модернізації сільської економіки значною мірою визначатиметься ефективністю заходів державної політики підтримки галузі та поширенні екстерналій на розвиток сільських територій. Аналіз практики її становлення та розвитку свідчить, що, незважаючи на втілювані спроби вдосконалення, на всіх етапах дана система характеризувалась двома визначальними ознаками: в цільовому функціональному спрямуванні – на вирішення переважно поточних проблем того чи іншого періоду; в кількісному вимірі – формувалась у відповідності до лобістського впливу представників агробізнесових структур, а з розгортанням військової ескалації в східних регіонах підпорядковується ресурсним бюджетним можливостям. Передусім із незавершеністю модернізації системи державної підтримки суб’єктів господарювання ув’язують незадовільний рівень розкриття потенціалу структурної перебудови економіки та не сформованість відповідного політичного та управлінського досвіду усіх зацікавлених сторін у справі державної підтримки: органів влади, галузевих асоціацій, лобістів, підприємств [2]

Проведений нами аналіз обсягів і структури державної підтримки сільськогосподарського виробництва в Львівській області упродовж 2008-2013 років свідчить про значною мірою безсистемність і хаотичність її надання як у контексті співвідношення прямої і фіскальної форм, так і в галузевому розрізі та аспекті розподілу між організаційно-правовими формами. Необхідно відзначити, що на об’єктивність аналізу питання ефективності впливу виділених на підтримку галузей бюджетних ресурсів істотно впливає недосконалість класифікації витрат. Адже формулювання «Державна підтримка за рахунок бюджетних дотацій за іншими видами (напрямками) є надто узагальненим, зважаючи на його питому вагу, скажімо в 2011 р. - 86,3%, що в фінансовому вираженні становило 42,9 млн. грн.

Разом із тим, слід наголосити, що упродовж останніх років все ж до певної міри якісно вдосконалюється  рівень обґрунтованості виділення коштів за напрямами бюджетних видатків. Принаймні, супровідні до бюджетних  програм  переліки завдань, заходів і показників їх виконання передбачають оцінку затрат, очікуваних продукту, ефективності та якості, отриманих внаслідок понесених державою витрат. 

Прикметним аспектом обговорюваної проблематики є порівняно незначний рівень участі місцевих бюджетів усіх рівнів у фінансуванні програм бюджетної підтримки розвитку аграрного сектору і сільських територій, що свідчить про недостатні можливості регіональної влади впливати на зростання аграрного потенціалу й сільського розвитку.  Так, за рахунок ресурсів державного бюджету фінансується 91.3%  видатків на фінансово-кредитне забезпечення аграрного сектору регіону, 86,9 % - на  підтримку розвитку галузей тваринництва, 41,7% - на підтримку створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів, тоді як частка внеску обласного бюджету на зазначені напрями видатків становить відповідно 8,7; 8,7 та 41,7 відсотків.

Таким чином, вдосконалення механізмів державної підтримки необхідно системно здійснювати в трьох аспектах: інституційному, що полягає в розробці необхідного нормативно-правового забезпечення політики державного регулювання сільськогосподарського виробництва і соціально-економічного розвитку села; інструментальному, що обумовлює перелік і характер задіюваних важелів державного впливу; організаційно-процедурному, що виражається в узгодженні, прийнятті та моніторингу виконання нормативних актів.

Література

1. Малік М. Й., Лупенко Ю. О. Державне регулювання аграрного сектору економіки в дослідженнях вітчизняних вчених / М. Й. Малік //  Економіка АПК. – 2009. - № 10.- С. 157.
2. Модернізація системи державної підтримки суб’єктів господарювання в Україні. - К.: НІСД, 2013. – С. 4.