Літвак Ольга

здобувач

Миколаївський національний аграрний університет

м. Миколаїв

ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Головним чинником ефективного функціонування аграрного підприємства є наявність відповідного ресурсного потенціалу та його вміле використання. Тому найважливішого значення набуває формування ресурсного забезпечення  діяльності підприємства, яке визначається як процес збирання, накопичення, розподілу ресурсів, а також здійснення функцій планування, організації та контролю з метою ефективного та раціонального використання ресурсного потенціалу і зменшення ризику в діяльності підприємства. При цьому аграрне виробництво в своїй основі має бути спрямоване на отримання екологічно безпечної продукції.

Екологічний фактор стає все більш домінуючим у сільськогосподарському виробництві. Причини цього полягають у зростаючому дефіциті енергоресурсів, в стійкому зростанні цін на засоби матеріально-технічного та енергетичного забезпечення. Просліджуються такі негативні екологічні тенденції: відсутність можливості розширення земельних площ, сприятливих для ведення сільськогосподарського виробництва (у першу чергу ті, що мають родючі ґрунти);  зростання плати за землю;  зменшення родючості та деградація ґрунтів унаслідок інтенсифікації їх використання;  драматичні для сільського господарства непрогнозовані зміни клімату (пов’язані з накопиченням в атмосфері парникових газів) та зростання ризиків сільськогосподарського виробництва [2].

Внутрішня цілісність і ефективність роботи аграрних підприємств можуть бути істотно збільшені на основі: регулярної оцінки зміни якості природно-ресурсного потенціалу, реалізації економічної відповідальності виробників за його погіршення і стимулювання за поліпшення; забезпечення єдності планування, оцінки та фінансування всіх створюваних суспільно-корисних еколого-економічних ефектів у сфері аграрного виробництва.

         Для виявлення змін якості природно-ресурсного потенціалу підприємства  та для формування еколого-безпечного аграрного виробництва необхідний аналіз деяких чинників.

По-перше, це класифікація всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю для вирощування основних сільськогосподарських культур з виділенням особливо цінних земель. Визначення характеристик ґрунтового покриву за потужністю гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомих поживних речовин; розподіл їх за крутизною схилів, еродованістю, кам’янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забрудненням продуктами хімізації сільського господарства; за часткою земель, порушених техногенною діяльністю.

По-друге, вивчення рівня досконалості схем землевпорядкування території, схем паювання земель, формування сільськогосподарських угідь і територій сівозмін, відповідності їхньої структури агровиробничому потенціалу ґрунтів, ефективності вирощування культур та ґрунтоохоронних заходів.

Впровадження системи управління навколишнім середовищем, відображеної в системі стандартів ISO 14000, призведе до підвищення екологічної ефективності і дозволить удосконалити систему управління земельними ресурсами в Україні в контексті стратегії європейської інтеграції [2].

По-третє, проведення  аналізу функціонального стану водогосподарських систем, кількісної оцінки водоресурсного потенціалу та складових  його балансу (атмосферних опадів, стоку, запасів поверхневих і підземних вод, випаровування тощо).

Також важливим кроком до екологізації сільського господарства та раціонального використання природно-ресурсного потенціалу аграрних підприємств є розвиток органічного землеробства, яке є дуже перспективним для Україні. У 2012 р. налічувалося вже 164 сертифікованих органічних господарства, і вони обробляли 278,8 тис. га сільськогосподарських угідь. Україна посідає перше місце у східноєвропейському регіоні сертифікованої площі органічної ріллі, спеціалізуючись переважно на виробництві зернових, зернобобових та олійних культур [3].

Механізм стимулювання органічного виробництва повинен передбачати використання економічних інструментів у вигляді пільгового оподаткування, цільового кредитування, підвищених закупівельних цін на екологічно чисту продовольчу сировину, субсидій та дотацій виробництва екологічно чистої продукції та відповідних інвестицій.

Отже актуалізація проблем охорони навколишнього природного середовища та виробництва екологічно безпечної продукції підвищує значимість сільської місцевості для суспільства. Використовуючи екологічно безпечні як традиційні, так і сучасні технології, товаровиробники можуть поєднати збереження природних ресурсів і нарощування обсягів валового виробництва сільськогосподарської продукції.

Література

1. Стельмащук Ю.А. Інноваційне забезпечення сталого розвитку природного потенціалу сільських територій / Ю.А.Стельмащук // Сталий розвиток економіки. – 2011. – №1. – С. 135-140.

2. Євсюков Т.О. Дослідження сучасного стану сільських територій: підходи, алгоритм, методи / Т.О. Євсюков, І.П. Ковальчук. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.zsu.org.ua/index.

3. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища  України у 2012 році // Міністерство екології та природних ресурсів України.  [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.menr.gov.ua/index.php/dopovidi.