Гуцул Тетяна

 к.е.н., доцент кафедри економіки підприємства ім. І.Н.Романенка

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м. Київ

ДО ПИТАННЯ ПРОБЛЕМНИХ ЕКОНОМІЧНИХ РЕГІОНІВ

Багатьох сьогоднішніх політичних, соціальних та економічних проблем можна було б уникнути, якщо б Україна опиралася на ефективну політику регіонального розвитку. В сучасних умовах питання державної регіональної політики стає як ніколи актуальним. Така політика передбачає створення ефективно діючої системи влади й управління в центрі та в регіонах, її нормативно-правове та фінансово-економічне забезпечення на основі оптимального поєднання загальнодержавних та  регіональних інтересів.

Посилення ролі регіонів у загальнодержавному господарському комплексі, підвищення їх самостійності на основі активних процесів децентралізації форм управління, визначає необхідність поглибленого розгляду соціально-економічного розвитку регіонів. В економічному просторі держави, який різнорідний за наявністю природних ресурсів, рівнем економічного розвитку й рівнем життя населення, виділяють ряд територій з особливими аномаліями. У теорії регіональної економіки такі території прийнято називати проблемними районами (регіонами або територіями).

За Гранбергом проблемне економічне районування охоплює відсталі (слаборозвинуті), депресивні, кризові та прикордонні регіони, показники соціально-економічного розвитку яких гірші від аналогічних середніх по країні [1]. Ці регіони не можуть самостійно розвиватися, їм потрібна державна підтримка. При цьому необхідно особливо підкреслити, що не існує єдиного оптимального чи універсального підходу щодо визначення критеріїв, згідно яких район можна класифікувати як проблемний або депресивний. Більшість вчених вважають, що подібна класифікація має враховувати  особливості соціально-економічної ситуації в країні, тих чи інших специфічних характеристик міжрегіональної конфігурації. Сьогодні завдання класифікації (віднесення тих чи інших регіонів до категорії проблемних) ускладнюється низкою об’єктивних причин, серед яких, перш за все, – реальна загроза надмірної політизації цього питання в умовах невідпрацьованого механізму взаємодії між центральними органами виконавчої влади і регіонами.

 Головними типами проблемних регіонів є відсталі (слабо-розвинутості) й депресивні.

До відсталих районів відносять ті, що мають традиційно низький рівень життя у порівнянні з основною масою регіонів країни. Для них характерні  низька інтенсивність господарської діяльності;  слабкий науково-технічний потенціал;  малорозвинута соціальна сфера. Дуже часто ситуація в цих регіонах обтяжується економічними, кримінальними, етнічними, політичними проблемами.

Держава може надавати підтримку економічно слабким регіонам у формі стимулювання припливу приватних інвестицій, деяких податкових і кредитних пільг та ін. Однак основний шлях оздоровлення відсталих регіонів - саморозвиток на основі використання власного потенціалу й конкурентних переваг.

Депресивні регіони відрізняються від відсталих тим, що при більш низьких, чим у середньому по країні, теперішніх соціально-економічних показниках ці регіони в минулому були розвинутими, а по деяких виробництвах займали головні місця в Україні. Депресивні регіони мають: високий рівень накопиченого виробничо-технічного потенціалу; значну частку промислового виробництва в структурі господарства; високий рівень кваліфікації кадрів. Проте за різними причинами ці регіони втратили своє колишнє економічне значення і відносні переваги.

Однією з основних якісних ознак проблемних регіонів є кризовий стан території регіону, що створює загрозу соціально-економічному становищу в країні, політичній стабільності, екологічній рівновазі.

Характерною рисою соціально-економічного розвитку, що зумовлює виникнення депресивних регіонів, є загострення тієї чи іншої загальної для країни проблеми, яка в деяких регіонах досягає крайніх значень. Це і робить такі регіони проблемними. Сьогодні в Україні поряд з зоною ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС або регіоном, що постраждав від паводка в Закарпатті, сформувалися регіони катастрофічної або кризової ситуації, що несуть в собі несприятливі наслідки – частина території Донецької та Луганської областей України, на яких проводиться АТО. Подальша дислокація конфлікту на Сході України є однією з основних геополітичних та економічних загроз для розвитку національної та світової економік.

Виділення депресивних регіонів є важливою частиною регіональної політики. В її опрацюванні, реалізації, організаційному і правовому забезпеченні провідна роль належить державі. Зокрема, Верховною Радою України прийнятий Закон "Про стимулювання розвитку регіонів" (від 25.06.2009, №1562-VI), а для стабілізації ситуації в східних регіонах держави  Верховна Рада України ухвалила Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (від 16.09.2014, №5081). Закон терміном на три роки вводить особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. 
         Ефективною формою державної підтримки депресивних регіонів є державні цільові програми регіонального розвитку. Загальна доцільність інвестиційної підтримки соціально-економічного розвитку депресивного регіону повинна визначатись в межах наявної регіонально-галузевої спеціалізації. Це потребує аналізу соціальної, політичної, екологічної та демографічної ситуації. Інвестиційні ресурси мають направлятися передусім на розвиток тих депресивних регіонів, у яких помітне відносне пожвавлення інвестиційних мотивацій, є достатні трудові ресурси, відносно сприятливі політичні та екологічні умови. Це запобігатиме розпорошенню ресурсів, дасть змогу швидко освоїти їх і забезпечити своєчасну окупність.

Література

1. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. М.: ГУ-ВШЭ, 2001. – 495 с.