Головна » Статті » Конференція_2014_10_16-17 » Секція 5 Економічні науки

ДЕЖРАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Поляков Максим

к.е.н., генеральний директор

«Ноосфера Венчурс ЮЕсЕЙ, Інк.»

м. Дніпропетровськ

 

ДЕЖРАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

 

Глобальна фінансова криза 2008-2009 рр. продемонструвала глибинні проблеми моделей господарювання, які домінують сьогодні. Після кризи, не дивлячись на деструктивні тенденції, не було здійснено ефективних кроків, щоб зробити економічну діяльність більш гармонійною, відповідною до сучасних реалій. У різній ступені це стосується всіх країн світу. Світове господарство, за деякими виключеннями, продовжує функціонувати на старих правилах і через це воно стоїть на порозі нових потрясінь. Це є абсолютно передбачуваним, окрім певних часових параметрів. Нова криза буде більш важкою, але звичайно на окремих країнах відобразиться по-різному, залежно від їх стану, готовності йти на рішучі кроки, змінюватись і брати лідерство. Країни отримують нові виклики, на які повинні відповісти якомога скоріше і незалежно від стартових умов і рівня розвитку.

Можна передбачити, що нова модель світового господарства буде заснована на економіці знань, якій відповідають ефективні суспільні інститути, політичні системи, моральне господарювання, підвищення рівня освіти, нова духовна і матеріальна культура, солідарні співавторства і пасіонарні особистості. Концепція економіки знань у світовій науці тільки починає формуватись, але вже зрозуміло, що вона закладе ґрунт для радикальних змін суспільно-економічних укладів. Кожна держава повинна поставити перед собою життєво важливе завдання швидкої розбудови економіки знань. Хоча ця конструкція досі недооцінена через недосконале розуміння знань [1]. Виникають нові погляди на економіку знань як ідеологічну, концептуальну і методологічну основу удосконалення господарчих систем [2; 3].

Економіка знань являє собою найбільш складну і водночас  оптимальну суспільно-економічну модель, у якій змінюються первинні ланки відтворення та відбувається цілковита раціоналізація національного господарства. Для реалізації такої моделі необхідні якісні зміни державного управління.

Роль держави в економіці знань істотно зростає. Насамперед, підвищується рівень державного втручання, однак змінюється його характер. У першу чергу держава збільшує інвестицію у знання (НДДКР, освіту та інформатизацію), активно сприяє освітній, дослідницькій та інноваційні діяльності і розвитку соціального капіталу, створює спеціальну інфраструктуру. Управління в економіці знань стає більш складним, тому поглиблюються партнерські відносини  держави з бізнесом і громадськими організаціями.

Для забезпечення процесу становлення економіки знань у системі державного управління мають бути створені (удосконалені) такі механізми: 

  • розробки і коригування державної і регіональних стратегії становлення економіки знань;
  • стратегічного планування трансформацій, орієнтованих на знання та інновації;
  • передбачення економічного та інноваційного розвитку світової економіки, розробки національних пріоритетів;
  • стимулювання інноваційної активності бізнесу, підтримки наукового й освітнього секторів, а також відповідного контролю;
  • державного фінансування наукових досліджень та інноваційних проектів;
  • державно-приватного партнерства у сфері знань.

Концепція економіки знань змістовно змінює функції державного управління, зокрема: ідеологічну – зміцнення нових цінностей і переконань, орієнтованих на навчання і використання нових знань; інституційну – створення нових інститутів, що забезпечують операції зі знаннями; регуляторну – запровадження нових норм (правил), здійснення регуляторного впливу, створення спеціальних важелів; організаційну – створення нових схем (платформ) взаємодії суб'єктів, створення нових організаційних структур.

Особливо потрібно наголосити на необхідності створення національної моделі інноваційного менеджменту. Не дивлячись на набуття таким видом менеджменту глобальної якості, зберігаються значні національні відмінності. У цьому плані необхідно активізувати теоретичні і методологічні розробки, сприяти обміну досвіду університетів і компаній, розпочати широкий діалог політичних, наукових і  ділових кіл навколо вироблення засад інноваційного менеджменту, згодом і менеджменту знань. Поміж іншого, це вимагає реалізації спеціальних освітніх програм для державних службовців і підприємців.

Серед напрямів державного управління, які набувають особливої актуальності в сучасних умовах, потрібно виокремити: регулювання монополії на володіння і операції зі знаннями; забезпечення державно-приватного руху знань (створення центрів трансферту технологій); регулювання взаємодії з міжнародним простором, зокрема щодо абсорбції і десорбції нових знань; підтримання національної безпеки у сфері знань і технологій.

У транзитивних економіках значущість державного управління є відносно вищою. Саме держава формує образ майбутнього і рамки перехідного процесу. У той же час потрібно враховувати, що сама система державного управління у таких країнах тільки формується, що підвищує роль суспільного контролю.   

 

Література

1. Ханин И.Г. Организация управления обьектами национального хозяйства на основе системно-симеотической парадигмы. Инновационный аспект / И.Г. Ханин. – АРТ-ПРЕСС, 2010. – 352 с.

2. Ханин И.Г. Системно-семиотическая парадигма и развитие информационного общества и экономики знаний / И.Г. Ханин // Економічний простір. – 2010. – № 33. – С. 282-292.

3. Федулова Л.І. Концептуальні засади економіки знань [Електронний ресурс] / Л.І. Федулова // Режим доступу: <http://www.ief.org.ua/ Arjiv_ET/Fedulova208.pdf>.

Категорія: Секція 5 Економічні науки | Додав: Admin (17.10.2014)
Переглядів: 555
Всього коментарів: 0